Ікромечні риби.
Переважна більшість риб розмножується шляхом ікрометання. Шлюбний період у житті ікромечних риб прийнято називати нерестом, а місце, де проходить цей процес, — нерестилищем. Під час нересту самка, яку супроводжують, переслідують або залучають самці відповідно до шлюбного ритуалу того чи іншого виду риб, мече ікру, що запліднюється молоками самців. Продуктивність акваріумних риб варіюється від десятків до кількох тисяч штук.
На кількість ікри, що розвивається, впливають вік, стан і величина самок, спадкові фактори, середовище існування та повноцінне харчування. Менша плодючість характерна для видів, які проявляють турботу про потомство (живородні, інкубуючі ікру в роті, виношують потомство у виводкових камерах, на тілі тощо). При штучній інкубації ікри малавійських і танганьїкських цихід необхідно ретельно стежити за чистотою середовища, оскільки одна вчасно не видалена ікринка може погубити всю кладку.
У більшості риб цим і обмежується батьківська турбота про потомство. Мало того, багато риб із жадібністю поїдають свою ж, щойно виметана ікру, і з величезної кількості вироблених на світ ікринок розвивається не так уже й багато потомства. До того ж частина ікринок залишається не заплідненою, а з личинок, що проклюнулися, до дорослого стану доживає лише мізерно малий відсоток. Мабуть, цим і пояснюється напрочуд велика кількість ікринок, які виробляють рибки.
Проте ціла низка видів проявляє турботу про своє потомство, охороняючи ікру та молодь на личинковій стадії, а дехто опікується і підростаючими мальками протягом тривалого часу. Ці риби використовують для ікрометання різні притулки, гроти, керамічні вироби або очищають для розміщення ікринок камінці, листя рослин чи ділянки скла акваріумів. А потім охороняють ікру та личинок. Інші будують для цього гнізда з пухирців піни, як це роблять лабіринтові рибки. А деякі цихіди виношують ікру і ростять молодь у батьківській пащі, яка слугує і інкубатором, і рятівним притулком для молоді, що підростає, подібно до сумки кенгуру. Звісно, така турбота про потомство забезпечує краще збереження молоді. Рибки, яким така турбота властива, мечуть меншу кількість ікринок, ніж їхні «безтурботні» родичі.
Оптимальними виробники стають лише тоді, коли фізіологічна зрілість поєднується у них із зрілістю тіла (розмір не менше половини максимальної довжини, міцність конституції тощо). Самці зазвичай дозрівають раніше за самок (процес дозрівання активізує додавання у воду тироксину). При схрещуванні старих самців з молодими самками в потомстві переважають самці, при нересті юних самців із літніми самками — зростає кількість самок. Великі самки і дрібні самці одного віку дають більше самців, зворотна комбінація — самок. Загалом перші нерести малопродуктивні. У риб з порційним ікрометанням статеві продукти дозрівають дозами, розрахованими на весь цикл.
Про готовність до розмноження судять за появою у риб шлюбного вбрання (яскравого забарвлення, пігментних плям у цихід; перлового висипу на голові та зябрових кришках у карпових; розростання шкірного покриву у лорикарієвих сомів тощо), припуханням анального отвору та збільшенням яйцекладу і сперміопроводу. Шлюбне вбрання слугує для розпізнавання статей, стимуляції дозрівання та віддачі статевих продуктів.
При зовнішньому заплідненні спермії живуть від 0,5 до 5 хвилин, при внутрішньому — від 2 місяців до 2 років. У мешканців стоячих вод життєздатність сперми вища. Явище, коли ікра однієї самки запліднюється кількома самцями, має назву поліандрії. При зграйному нересті вода, трапляється, каламутніє від безлічі випущених самцями молок. У подібній ситуації воду через 15–30 хв підмінюють до 2/3 на свіжу, ідентичного складу та температури. Процес розвитку ікри у різних риб протікає неоднаково: від доби до кількох місяців. Порційне ікрометання (що триває з проміжками цілий рік) є типовим для тропічних риб, сезонне, або одноразове, — для багатьох холодноводних риб або видів, що живуть у стабільних умовах (печерних, глибоководних тощо).
Як правило, ікра відкладається рибами ввечері або рано-вранці. Тривалість ікрометання варіює від 30 хв до кількох годин і навіть днів із інтервалами спокою. Збільшення продуктивності може бути досягнуте за роздільного утримання та правильного годування плідників протягом 10–15 днів до нересту. Циклічність нерестів також залежить від довжини світлового дня. Додавання в корм телячої вилочкової залози призводить до збільшення чисельності та величини потомства, годування щитовидною залозою прискорює метаморфоз, але сповільнює ріст. Пігментація, форма та величина ікри також мають пристосувальну характеристику, спрямовану на виживання популяції.
У одних видів розвиток ікри швидше відбувається на світлі, в інших — в умовах затемнення. Надзвичайно різними є кисневий режим і якість води, необхідні для успішного розмноження риб, як у природних умовах, так і в акваріумах. Як правило, риби, що мешкають у світлих, прозорих водах річок та озер, нерестяться в добре освітлених акваріумах, а мешканці темних, повільно поточних і стоячих водойм із торф’янистим мулистим ложем краще почуваються в акваріумах із темним ґрунтом за неяскравого, розсіяного світла. Їхня ікра та личинки успішніше розвиваються в умовах затемнення.
Вільний ембріон має жовтковий мішок із запасом енергетичних речовин, що живлять його в перші години чи дні життя. Личинкова стадія розвитку молоді у ікромечних риб 
характеризується тим, що молодь, яка проклюнулася, нерухомо повисає на рослинах, склах акваріума або на ґрунті і ще не живиться, а розвивається за рахунок поживних речовин, що містяться в жовтковому міхурі. Розсмоктування мішка — сигнал до негайної дачі корму личинковому ембріону, що вже активно пересувається. Мальком личинка стає лише набуваючи лускатого покриву та будови дорослої риби. Ікра і личинки деяких риб, що мешкають у водоймах під пологом тропічних дощових лісів із м’якою, торф’янистою, злегка підкисленою водою коричневатого кольору, успішніше розвиваються в темряві. Мало того, часто гинуть на світлі. Мабуть, їх губить мікрофлора, яка, навпаки, успішніше розвивається в умовах освітленості. Можливо, це відбувається в результаті змін, що відбуваються у воді, яка постійно взаємодіє із середовищем, і активніше це відбувається саме на світлі.
Однак коли личинкова стадія закінчується і мальки починають харчуватися самостійно, для деяких доречно освітлювати акваріум не повністю, а так, щоб промені світла (краще сонячні) проникали через невеликий просвіт, створюючи зону високої концентрації інфузорій та коловерток. Тут малькам, які ще дуже слабкі, легше збирати цей мікрокорм. До таких хитрощів доводиться вдаватися при розведенні багатьох харацинових та деяких інших видів.
Шлюбний настрій і наступний нерест стимулюють цілу низку істотних факторів. Передусім — це статеве дозрівання рибок, які досягли «віку кохання» за належних умов утримання та годування. Говорячи про умови утримання, слід звернути увагу на достатню місткість виростного акваріума, яка може забезпечити необхідний простір для руху рибок. При нестачі його багато рибок схильні до ожиріння, а це негативно позначається на їхніх здібностях до розмноження.
Стимулом до розмноження багатьох видів слугує підвищення температури води до нерестових норм даного виду. Як правило, температура нерестилища на 2–3 °C вища за звичайну температуру утримання рибок. Ростити і тримати рибок у періоди спокою за нерестових температур небажано, оскільки це часто негайно позначається на розвитку молодняку та провокує раннє старіння рибок.
Знижений рівень води в нерестилищі для багатьох рибок також стимулює шлюбний настрій. Це передусім стосується рибок пересихаючих мілководних водойм тропіків, наприклад, фундулусів і лабіринтових рибок, які поспішають залишити потомство до настання згубної для дорослих рибок посухи. До того ж зниження рівня води в нерестилищі забезпечує краще насичення води киснем завдяки поверхневому газообміну. А молодь на ранніх стадіях розвитку легше знаходить мікрокорм у придонному шарі води за її невисокого рівня.
Багато видів, що мешкають у зоні дощових лісів, нерестяться з настанням сезону дощів, який привносить у водойми потоки води, близької за складом до дистильованої. В акваріумних умовах нерест цих риб стимулює додавання в нерестилище приблизно третини свіжої відстояної води, м’якої, з нейтральною реакцією.
А є види, яким для нересту необхідний стимул у вигляді спеціального «меблювання» нерестилища у вигляді притулків для ікрометання або відповідного для цього субстрату: каміння, певних рослин або їхньої штучної заміни з поролону чи пластику. Подібні хитрощі необхідні при розведенні риб, які виявляють турботу про потомство. А для риб, які поїдають свою ікру, субстрат із густих дрібнолистих рослин слугує для збереження її від прожерливих батьків. Іноді ж для цієї мети використовують сітку сепараторну чи пластикову, подібну до тієї, яку застосовують на вікнах для захисту від мух і комарів.
Кістування. Це зазвичай відбувається, коли самка вже дозріла для нересту, але не відкладає ікру, тому що у неї немає партнера або з якоїсь іншої причини — наприклад, через невідповідну навколишню обстановку. Якщо їй не вдасться адсорбувати цю ікру або викинути її, ікра почне розкладатися в її організмі, викликаючи бактеріальну інфекцію репродуктивних шляхів, що зазвичай закінчується смертю. Найоптимальніше рішення — не допускати цього, забезпечивши самку партнером та відповідними умовами навколишнього середовища. Якщо все ж таки кістування сталося, можливо, вдасться допомогти самці зцідити ікру. Щоправда, якщо риба дрібна (скажімо, менше ніж 5 см у довжину), це практично нездійсненно, навіть якщо ви звернетеся до фахівця-ветеринара.
Стосовно субстрату риби поділяються на:
• Літофілів, що відкладають ікру на кам’янистому ґрунті;
• Псаммофілів, що нерестяться на піску;
• Фитофілів, що розмножуються серед рослин;
• Остракофілів — ікра вимітається в мантійну порожнину молюсків, під панцир крабів тощо;
• Пелагофілів — ікра та ембріони розвиваються, плаваючи в товщі води;
• Пелофілів, які віддають перевагу мулам.
Часто види індиферентні до субстрату, вони з однаковим успіхом розкидають ікру в гущі рослин, на піску тощо. Демерсальна, неклейка ікра опускається на дно.
У низки риб відкладенню ікри передує побудова гнізда:
• з рослин у колючки, амблідораса, справжнього гурамі, гімнарха та ін.;
• з пухирців повітря, «зцементованих» слиною у лабіринтових, хоплостернума тощо;
• у ґрунті у копеїни гутатта, косатки-скрипуна, лжепічкура та ін.
Копелла Арнольда поміщає ікринки з внутрішнього боку листків рослин, що нависли над водою, а щоб кладка не висохла, ударами хвоста періодично оббризкує її.
Способи розмноження ікромечних риб. Що мечуть ікру в ґрунт.
