Папороті ( Pteridopsida )
Водні, або різноспорові папороті ( Hydropteridales )
Родина Азоллові ( Azollaceae )
Папоротеподібні рослини.
Серед акваріумних рослин значну групу становлять папоротеподібні рослини. Це і плаваючі рослини, наприклад сальвінія вухата, і ґрунтові, наприклад болбітіс Генделоті. Папороті належать до судинних рослин – відділ Polypodiopsida, на відміну від мохоподібних і водоростей мають судинні тканини, що дозволяє їм утворювати всередині стебел циліндричні тяжі – стовбури, тобто набувати деревоподібних форм. Досягли вищого морфологічного та анатомічного рівня розвитку, пристосовуючись до різноманітних умов існування.
Крім папоротей до судинних рослин належать хвощі та плавуни, які могли б утримуватися в палюдаріумах, оскільки ростуть на заливних луках і болотах. Зовнішній вигляд їх настільки характерний, що люди зазвичай називають усі їх однаково – “папороті”, не підозрюючи, що це найбільша група спорових рослин. Різноманітність форм листків, дивовижна екологічна пластичність, стійкість до перезволоження, величезна кількість вироблених спор зумовили широке поширення папоротей по Земній кулі.
У папоротевих ще немає справжніх листків, їх замінює система гілок, та ще й розташованих в одній площині. Те, що у папороті нагадує листок – зовсім не листок. Так це і називається – плоскогілка, або вайя, або, ще одна назва, – передпагін. Попри відсутність листка, у папоротей є листова пластинка. Цей парадокс пояснюється просто: їхні плоскогілки, передпагони зазнали ущільнення, в результаті якого з’явилася пластинка майбутнього листка – майже не відмінна від такої ж пластинки справжнього листка. Але папороті еволюційно не встигли ще розділити свої вайї на стебло і листок.
Дивлячись на вайю, важко зрозуміти, де закінчується “стебло”, на якому рівні галуження, і де починається “листок”. Вайї зазвичай складні, їхня пластинка розділена на листочки, прикріплені до стрижня, рахісу, що продовжує ніжку листка, або черешок. Майже у всіх папоротей молоді листочки в бруньці улиткоподібно закручені, у них так зване згорнуте листорозміщення. Це зумовлено тим, що нижня частина поверхні вайї на ранній стадії розвитку росте швидше, ніж верхня. Справжніх коренів у папоротей немає, їх замінюють ризоїди, як у мохоподібних рослин.
Рід Азолла — Azolla.
Плаваюча рослина. Рослина не перевищує 2,5 см, листочки 0,5–1 мм. При ретельному розгляді видно, що листочки азолли розташовані у два ряди на верхній стороні стебла. Кожен лист складається з двох лопатей. Верхня – більша, світло-зелена, покрита захисними волосками, розташовується на поверхні та забезпечує рослині плавучість. Нижня лопать занурена у воду, значно блідіша за забарвленням і дуже крихка за будовою. На відміну від сальвінії азолла має численні корені, що відходять від стебла у два ряди. Азолла сприяє насиченню води киснем, навколо розвивається велика кількість інфузорій. Слугує укриттям і затемненням.
Азолла каролінська, водяна папороть — Azolla caroliniana, caroliana.
«1» Синонім: Azolla cristata; Salvinia azolla. (Англ. – Mosquito Fern, Carolina Mosquitofern, Water Velvet, Duckweed Fern, Koi Candy). Північна Америка, Мексика. Водна рослина, що плаває на поверхні води, на листках якої ростуть синьо-зелені водорості, здатні поглинати азот з повітря, який, у свою чергу, використовується рослиною. Листки дуже товсті, зморшкуваті, що робить їх бархатистими на дотик. Це папороть, що утворює дуже красиві зелені острівці, що плавають на поверхні води. Стебло тонке, крихке, сильно гілчасте. Так само як і інші рослини, що плавають на поверхні, має дрібні листочки, які розташовані парами, подібно до черепиці, на гіллястому стебельці.
Забарвлення сильно варіює залежно від кількості світла і температури. Зверху рослина гарного бланувато-зеленого кольору до рудувато-коричневого, знизу рожевувата. Кожен листик ділиться на 2 лопаті: верхня доля розташована поверх води і бере участь в ассиміляції, товста, майже гостра, з вузьким, безбарвним краєм, зелена або насичено бура (осіннє забарвлення). Нижня доля занурена у воду, тонка і безбарвна. Скупчення спор на нижніх лопатях старих рослин. Листок, що опускається у воду, перисто-розсічений, схожий на ниткоподібний корінь. Має виражений сезонний характер росту з періодом спокою в зимовий час. З настанням осені листки починають гнити, а спори, падаючи на дно, зимують. Навесні зі спор починають розвиватися молоді рослини.
«2» Температура води акваріума може коливатися в достатньо широких межах. Рослина добре почувається як у помірно теплій воді за температури близько 20°С, так і в тропічному акваріумі за температури 28°С. Азолла за дуже низької температури може опуститися на глибину. Якщо температура опускається до 16°С і нижче, це призводить до зупинки росту, через деякий час листочки рослини починають загнивати, і вона занурюється у воду. Збережені в донному мулі спори навесні дають життя новим рослинам. Рослина любить чисту воду. Вода для азолли повинна бути м’якою, з нейтральною або слабокислою реакцією. Твердість бажана не вище 10°, pH – менше 7,0. Рослина вимагає дуже яскравого світла. Тривалість світлового дня має становити не менше 12 годин.
«4» Любить багату на поживні речовини воду, при цьому росте з набагато більшою силою, зокрема поглинає нітрати (NO3) і залізо (Fe), за відсутності цих важливих поживних речовин темпи росту значно зменшуються. Тривала відсутність фосфору (P) здатна пригнічувати розмноження і може навіть призвести до загибелі папороті.
«5» Цей вид може слугувати прикрасою для холодноводного та тропічного акваріумів за верхнього освітлення. Рослина дуже ніжна, потребує дбайливого поводження. За сприятливих умов азолла, швидко розростаючись, затягує всю поверхню акваріума, затінюючи інші рослини, тому її надлишок треба періодично видаляти з акваріума. Відмирання азолли на зимовий період пов’язане, зазвичай, зі зменшенням освітленості, тому за дуже яскравого освітлення і достатньо високої температури води вдається зберегти рослину. Взимку азоллу зберігають і іншим способом. Рослину треба видалити з акваріума і помістити в миску з вологим мохом. Температура зимівлі повинна бути не вище 12°С і з помірним освітленням. Наприкінці березня – у квітні рослину слід перенести в акваріум.
«6» Розмножується за сприятливих умов шляхом утворення пагонів, а також спорами.
Ідентифікація: Азолла каролінська, водяна папороть — Azolla caroliniana.
Азолла папоротевидна — Azolla filiculoides.
Синонім: Azolla magellanica; Azolla squamosa; Azolla arbuscula. Південна Америка. Плавна папороть. Більша за Azolla caroliniana, але рослини розрізняють за такими ознаками: стебло гіллясте перисто. Листки більш подовженої форми із загостреною верхівкою. Рослина не перевищує 2,5 сантиметрів, листочки – 0,5-1 міліметр. При ретельному розгляді видно, що листочки азолли розташовані у два ряди на верхній стороні стебла. Кожен лист складається з двох лопатей. Верхня – більша, яскравого зеленого кольору з рожеватим відтінком, покрита захисними волосками, розташовується на поверхні та забезпечує рослині плавучість. Верхня доля листка розміром 2,5 х 0,9 мм, тупа, з широкою, безбарвною крайкою, від синьо-зеленого до насиченого червоно-бурого кольору. Нижня лопать занурена у воду, значно блідіша за забарвленням і дуже крихка за будовою.
Рослини підходять для акваріума тропічного типу з верхнім насиченим освітленням. Азолла має численні корені, що відходять від стебла у два ряди. Ріст стебла супроводжується відмиранням листків. Стебло росте за рахунок відмирання листків і слугує для збільшення плавучості та рівноваги рослини. Добре росте за Т 24°С і яскравого освітлення. Для оптимального розвитку їм необхідна багата на поживні речовини малорухома вода та світла, сонячна ділянка. Восени рослини при зниженні температури завдяки утворенню антоціанів забарвлюються в бурий колір. Процес розведення в тропічних акваріумах доволі складний.
Ідентифікація: Азолла папоротевидна — Azolla filiculoides.
Азолла периста — Azolla pinnata.
Синонім: Azolla imbricata; Azolla africana. Африка, Мадагаскар, Азія, Австралія, Нова Гвінея. Водна рослина, розміром 1,5-2,5 см. Листочки, що розростаються, мають трикутні обриси. У цього виду яскраве червоно-коричневе листя. Стебло з перистими бічними гілками, які вкорочуються до верхівки, контури трикутні. Листочки дрібні довжиною 1-2 мм, що плавають на поверхні, бувають двох форм – гострі або закруглені. Верхня доля з одноклітинними ворсинками, надаючи їм бархатистий вигляд. Ці ворсинки роблять поверхню листка водовідштовхувальною. Забарвлення листків буває різних відтінків – від нейтрально-зеленого до інтенсивно буро-червоного кольору. Корневище розгалужене, перисте.
Азолла створює в акваріумах сприятливі умови для молоді риб, оскільки слугує гарним укриттям для неї. Поблизу цих рослин створюється водне середовище, насичене киснем. У ній розводиться величезна кількість інфузорій, які слугують гарним кормом для риб. Більш теплолюбна рослина, підходить для акваріума з тропічними умовами середовища. Зимівля можлива лише у дуже світлому, теплому місці.
Утримується в тропічному акваріумі. Оптимальна температура 24-30°С. При температурі нижче 5°С і вище 45°С рослини гинуть. Для росту найважливішим фактором є наявність фосфору. Рослини виживають при рН 3-10, але оптимально рН 4,5-7,0. Розмноження вегетативне (поділ гілочок) або статеве (спорами). При достатньому освітленні розмножується швидко, затягуючи поверхню акваріума.
Ідентифікація: Азолла периста — Azolla pinnata.
Bolbitis heudelotii, Bolbitis heteroclite, Болбітіс.
Salvinia natans, Salvinia auriculata, Сальвінія. 
