Як подавати вуглекислий газ в акваріум.
Мережі зоомагазинів пропонують великий вибір пристроїв СО2, які добре зарекомендували себе в практичному використанні. Пристрої призначені для різних об’ємів акваріумів. Як правило, СО2 накопичується в балонах високого тиску, подається дозовано через керований вентиль або редуктор і надходить через дифузійний пристрій у воду акваріума.
Систем подачі СО2 в акваріум існує чотири: – Балонна із заправкою балона стисненим вуглекислим газом. Одного заправлення вистачить на рік і більше; – Метод бродіння з пляшки з дріжджами. Вимагає постійної уваги, невідомо скільки триватиме одне заправлення; – Метод електролізу за допомогою пристрою Carbo-Plus; – Хімічні способи – різноманітні реакції з виділенням СО2.
В оснащення балона входять манометр і редукційний вентиль. Той, хто хотів би особливо точно відрегулювати подачу СО2, може це зробити за допомогою регулятора тривалої дії: він постійно регулює і автоматично встановлює показник рН шляхом точного дозування СО2. Іншою складовою частиною цієї системи (застосовується в поєднанні з постійним регулюванням) може бути електромагнітний клапан, за допомогою якого (через таймер) можна призупинити подачу СО2 на ніч, коли процес асиміляції рослин завмирає.
Газ із балона виходить через редуктор, забезпечений голчастим вентилем, що дозволяє точно регулювати його витрату. Потім по трубках він потрапляє в дифузор, де й контактує з водою. 
Одні дифузори є спіраллю або лабіринтом із пластмаси, переміщаючись якою, маленька бульбашка газу проходить багатометровий шлях і розчиняється. Інші виконані у вигляді дзвона, у верхній частині якого знаходиться газ. Є також внутрішні фільтри, що містять вбудовані дифузори. Якщо в акваріумі є течія, що утворюється внаслідок роботи фільтра, то це допоможе рівномірно розподілити насичену вуглекислим газом воду.
При спробі створити практичний, але недорогий пристрій були розроблені альтернативні джерела вуглекислоти. У них при окисленні вугільної пластини під водою виділяється газ. Виглядають такі пристрої дуже привабливо; на відміну від громіздких балонів, вони компактні і складаються з пластикового корпусу, в якому знаходиться трансформатор, вугільна пластина і підведені до неї електроди. Вартість цього пристрою також невелика, але, на жаль, він абсолютно не виправдовує себе в експлуатації. Вже за кілька тижнів вугілля та електроди обволікаються шаром нерозчинних солей, процес виділення газу припиняється. Якщо ви заменятимете вугільні пластини новими, то, в кінцевому підсумку, витрати на експлуатацію цього недорогого пристрою перевищать вартість установки з балонами та регуляторами.
Установка для підживлення акваріумних рослин складається з генератора і реактора. У генераторі виробляється СО2, а реактор призначений власне для насичення ним акваріумної води. Досконалішим є реактор у вигляді плоского короба, відкритою стороною поміщеного у воду. Вуглекислий газ по шлангу подається або безпосередньо в короб, або через розпилювач у воду під ним. В останньому випадку в коробі накопичується та частина СО2, яка не встигла розчинитися, піднімаючись до поверхні. Інтенсифікувати процес розчинення вуглекислоти можна організацією додаткового струму води вздовж відкритої частини короба.
Якщо ж риби до ранку починають виявляти ознаки кисневого голодування, систему можна відключати на ніч вручну або автоматично, а можна натомість вмикати на ніч звичайний компресор.
Якщо у вас немає впевненості в тому, потрібен вам чи ні балон з вуглекислим газом, то ви можете потренуватися з пристроєм фірми Тетра, який називається СО2-Optimat. Це 
дуже нескладний пристрій, але він досить ефективний і має низку переваг. СО2-Optimat складається з аерозольного балончика з вуглекислим газом, шланга і реактора у вигляді перевернутого стаканчика з напівпроникною мембраною замість дна. Стаканчик кріпиться на присосках всередині акваріума, десь недалеко від виходу фільтра. Один балон містить 50 порцій СО2, при цьому весь прилад розрахований на застосування його в столітровому акваріумі. Реално, у московській воді середньої жорсткості, якщо не захоплюватися підвищеною температурою води, один балон справляється зі 100-180 літровим акваріумом протягом кількох місяців. Щоранку вам треба натиснути кнопку на балоні і повністю заповнити стаканчик вуглекислим газом.
Розчинення СО2 відбувається зі стаканчика двома шляхами: зверху, через мембрану і знизу, за рахунок дифузії. Мембрана через деякий час забивається і заростає всіляким слизом і водоростями. Її доводиться регулярно чистити і промивати, а через деякий час замінювати на нову. Якщо встановити стаканчик так, щоб сильний струм води з фільтра проходив поблизу його нижньої частини, то розчинення шляхом дифузії знизу відбуватиметься набагато ефективніше.
Крім того, підгодувати рослини СО2 можна за допомогою спеціальних таблеток, що поміщаються в акваріум у спеціальному пристрої. Вони поступово віддають у воду вуглекислоту. Дуже цікаву 
систему зовсім недавно запропонувала фірма Sera – набір СО2-start. СО2 виділяється зі спеціальної таблетки. Таблетка закидається в спеціальну щілиночку, потрапивши в потрібний відсік, починає активно пухиритися і в результаті виділяє близько 100 см3 СО2. Секрет ще й у тому, що таблетка, крім газу містить необхідні рослинам мікроелементи, так що одним махом ви не тільки насичуєте воду вуглекислотою, а й забезпечуєте мікроелементне підживлення рослин.
У комплекті є 20 таблеток, яких на 60-80 літровий акваріум достатньо на 2 місяці, однієї таблетки вистачає на 3-4 дні. При більшому об’ємі акваріума таблетки необхідно кидати частіше, при цьому граничний розмір обмежений 150-170 літрами. Це зумовлено тим, що в більший акваріум таблетки треба кидати занадто часто, а це вже викликає перенасичення мікроелементами.
Звичайно, балон високого тиску зі знижувальним редуктором, системою розчинення вуглекислоти через спеціальні реактори та електронним рН-метром, що керує клапаном подачі СО2 – це найрадикальніше рішення.
Однак така система, попри всі свої переваги, має низку серйозних недоліків у побуті. Давайте зазначимо переваги та недоліки таких пристроїв:
Переваги: • Одного заправлення балона вистачає на рік і більше; • Кількість СО2 можна легко контролювати, наприклад від рН-контролера; • Можна регулювати подачу СО2 або відключати на ніч.
Недоліки: • Громіздкість обладнання та комутації. При використанні одного балона з кількома акваріумами треба прокласти чимало шлангів, встановити трійники, перехідники, 
окремий рН-метр і запірний клапан на кожен акваріум тощо; • Небезпека при використанні в житловому приміщенні. При розгерметизації балона можливі найсумніші наслідки; • Якщо через несправність вентиля або редуктора із судини почне неконтрольовано виділятися СО2, це може призвести до плачевних наслідків. Балон може бути справним, але під час транспортування, при зіткненні машини з перешкодою, він може отримати пошкодження. Якщо це станеться в замкнутому просторі, наприклад у салоні автомобіля, вуглекислота миттєво заповнить салон, скло буде вкрите “снігом”, через що людина може загинути;
• Крім того, вуглекислотний вентиль добре працює з газом, але не з рідиною. А адже всередині посудини знаходиться рідкий діоксид вуглецю. Тому і під час транспортування, і під час використання балон повинен стояти вертикально, щоб рідина не торкалася вихідного отвору. Але найголовніше: при заповненні посудини вимагайте його перевірки на цілісність; • Перевертати або нахиляти балон не можна, оскільки в цьому випадку в редуктор потрапить рідкий СО2; • Висока вартість. Через 2-3 середні акваріуми заводити таку систему вдома недоцільно; • Необхідність періодичного перезаправлення або заміни балона.
Порожні балони заповнюють у зоомагазинах або обмінюють на нові. На заправних станціях вуглекислоту заливають на вагу. Приблизно наполовину. За манометром на редукторі не можна нічого сказати про наповненість балона, оскільки тиск буде постійним доти, доки в балоні буде хоч крапля рідкої фази, а потім тиск почне різко падати. Однак при цьому потрібно звертати увагу на якість вуглекислого газу. Часто він містить домішки кисню і азоту, які набагато гірше розчиняються у воді і створюють величезні бульбашки в дифузорах, знижуючи, таким чином, їх ефективність.
Деякі правила, як правильно і головне безпечно заправити балон. Безпосередньо перед заправкою (на заправній станції) потрібно зважити порожній балон. Відразу після заправки (там же на станції) зважити заправлений балон. Вага повинна збільшитися на 0,7 кг на кожен літр об’єму.
Тобто: • літровий +0,7 кг; • дволітровий +1,4 кг; • трилітровий +2,1 кг; • п’ятилітровий +3,5 кг; • восьмилітровий +5,6 кг; • десятилітровий +7,0 кг.
Якщо вага балона збільшилася на більшу цифру – потрібно терміново стравити газ до потрібної ваги. Якщо вага балона збільшилася на меншу цифру – Вам недоллили вуглекислоти.
Для підстраховки можна взяти із собою редуктор. Відразу після заправки потрібно накрутити редуктор на балон, перекрити вентиль на редукторі (як правило, викручуванням), плавно і повністю відкрити вентиль на балоні. На манометрі бачимо тиск. Має бути 55-65 кг/см² за кімнатної температури. Якщо більше – стравлюємо газ. Транспортувати балон можна в будь-якому положенні. Якщо брали із собою редуктор, то можна стежити за тиском. При підвищенні тиску (може бути при нагріванні від автомобільної пічки, наприклад) бажано стравити. Ці правила особливо актуальні, коли можуть виникати небезпечні ситуації через перепад температур. Наприклад, влітку заправили балон у прохолодному приміщенні – поклали балон у прожарений сонцем багажник. Або заправили балон взимку за температури близько нуля, привезли додому в тепле приміщення, і ще поставили біля батареї.
Зазначимо також переваги та недоліки пристрою дріжджового бродіння:
Переваги: • Це недорого; • Досить простий варіант подачі СО2, доступний навіть новачкові;
Недоліки: • Короткий період між “перезаправками”, одного заправлення вистачає приблизно від 1 до 4 тижнів; • Нестабільне бродіння. Спочатку легко можна отримати надлишок СО2, а потім вироблення різко падає; • Цілодобовість роботи та складність контролю ситуації; • Цей спосіб вимагає постійної уваги, оскільки рослини досить швидко звикають до СО2 підживлення, і коли система розряджається, рослини слабшають і в ріст ідуть водорості.
Ще варто звернути увагу на те, що вуглекислий газ часто надходить у воду у вигляді великих бульбашок, які, так і не встигнувши розчинитися, піднімаються на поверхню. Толку від такого СО2 практично немає, тому перед нами постає питання розчинення вуглекислого газу у воді. Пристрої, через які вуглекислий газ потрапляє у воду, заслуговують на окреме обговорення. Установки мають бути ефективними, непомітними та недорогими. На сьогодні можна знайти три типи таких пристроїв:
1. Спіраль. Бульбашка газу подається в довгу скляну спіраль і, повільно піднімаючись її витками, поступово розчиняється у воді. Це одна з найстаріших моделей подібного 
пристрою, її найкраще застосовувати в установках без автоматичного регулювання. Дослідним шляхом слід відрегулювати подачу газу так, щоб бульбашка не досягала поверхні води, а повністю розчинялася на своєму шляху. У продажу є деякі модифікації цього пристрою, іноді спіраль буває плоскою, але принцип дії завжди однаковий.
2. Дифузор. Являє собою дзвін, заповнений газом. СО2 подається зверху, а нижня частина дзвона відкривається у воду, на цьому розділі газ і проникає в акваріум. Можна зустріти моделі установок, у яких отвір затягнутий напівпроникною мембраною або сіткою. Досвід показав, що такі пристрої не мають переваг перед відкритими дифузорами, оскільки сітка сповільнює всмоктування вуглекислоти і швидко засмічується. Такі пристосування дешеві та зручні для застосування в невеликих водоймах.
3. Реактор. Розпилювати бульбашки вуглекислоти прямо в акваріумі було б марнотратством, а ось змішати їх із водою в невеликому об’ємі – ідея непогана. Реактор є прозорою пластиковою склянкою, до верхньої частини якої підводиться струмінь води від насоса і шланг з вуглекислотою. Швидкість потоку води підбирається так, щоб бульбашки не вислизали з установки. Спочатку нижню частину реактора закривали і випускали лише через невеликий отвір, потім пристрій перекрили по всьому перерізу поролоновою пробкою. Вода через поролон проходить безперешкодно, а бульбашки газу не можуть проникнути крізь нього. Реактори легко підключаються до рН-контролера – це ідеальний варіант для професійних пристроїв. Вуглекислотні реактори встановлюють у великих водоймах, там, де дифузор не може створити у воді необхідну концентрацію СО2.
Карбонатор – прилад для збагачення води вуглекислим газом.
Карбонатор постачає чистий вуглекислий газ для ваших акваріумних рослин. Призначений для підживлення акваріумних рослин вуглекислим газом, без якого неможливо виростити 
красиві та здорові рослини. CO2 потрібен рослинам для синтезу глюкози, для енергії, росту та розвитку. Може працювати в акваріумах об’ємом до 250 літрів, щодня вносить в акваріум близько 1 грама чистого СО2.
Порівняно з іншими СО2-системами має такі переваги: • У нього немає дротів, балонів, редукторів і шлангів; • Виробляє стільки вуглекислого газу, скільки його зможе розчинити вода акваріума; • Простий в обслуговуванні та безпечний; • Одного заправлення карбонатора вистачить на місяць безперервної роботи в густо засадженому акваріумі об’ємом близько 200 літрів за температури 25°С; • У комплект входять одразу два набори витратних матеріалів.
Принцип роботи. Карбонатор працює за принципом успішно діючих оксидаторів. Каталізатор витісняє розчин лимонної кислоти із пластикового контейнера. Краплі кислоти падають у розчин солі вугільної кислоти, в результаті виділяється чистий вуглекислий газ. Вуглекислий газ збирається у “водолазному дзвоні” і поступово розчиняється у воді, звідки його поглинають водні рослини. Припинення роботи карбонатора можна визначити візуально: пластиковий контейнер порожній, а під “водолазним дзвоном” немає бульбашки вуглекислого газу.
Карбонатор зроблений таким чином, щоб у воду потрапляв лише чистий вуглекислий газ. Отриманий у результаті роботи розчин солей лимонної кислоти є безпечним і може бути вилитий у каналізацію.
У нижню частину склянки поміщають сталеву нержавіючу кулю. На її поверхні реагуватимуть речовини. Куля не дасть спливти карбонатору і захищає речовини, що реагують, від продуктів реакції. У верхній пластиковий бокс наливають воду з акваріума за допомогою піпетки, що додається в комплект. Бокс містить лимонну кислоту, таблетку гідропериту та керамічний каталізатор. Проколюють захисний клапан і, додавши у воду, збовтують суміш. На горловину боксу надягають пластикову мембрану з отвором. На кулю висипають вміст одного пакета із содою з комплекту карбонатора. Доливають на кулю залишки води з піпетки.
Закріплюємо над кулею бокс мембраною вниз. Загортаємо кришку-грибок приладу. Опускаємо прилад вертикально вниз і встановлюємо в ґрунт. Через 5-10 хвилин крапля лимонної кислоти капає в розчин соди. На кулі протікає бурхлива реакція. Утворюваний вуглекислий газ збирається під кришкою-грибком. Витісняється легке повітря, під грибком буде лише бульбашка CO2. Тепер вуглекислий газ почне розчинятися в потрібній кількості. Сигналом до заміни витратних матеріалів є споронілий бокс з лимонною кислотою.
Деякі акваріумісти замість покупних реактивів використовують лимонну кислоту і таблетку гідропериту, а в колбу карбонатора засипають звичайну харчову соду. За пропорцією – 50 грамів лимонної кислоти, 1 таблетка гідропериту, 2 столові ложки соди. Вистачає на два-три тижні роботи.
Саморобні системи подачі СО2.
