Географічне походження акваріумних рослин.
Якщо порівнювати акваріумних риб і рослини, то виявляється, що риби значно легше адаптуються – одні швидше починають розмножуватися в неволі, інші більш-менш добре живуть, хоча і не розмножуються в акваріумах, – рослини ж тонші та ніжніші. В експериментах із добавками у воду хімікатів рослини були в 10000 разів чутливіші, ніж риби. Серед гідрофітів виявилося значно більше проблемних видів, які не хочуть не тільки розмножуватися, а й навіть просто жити в басейнах та акваріумах. І ґрунт їм не підходить, і вода, і світло не годиться: їм потрібен протік води та коливання рівня. Гідрофіти виявилися різними – простими, середньої складності та дуже складними в утриманні. Тому так необхідно знати природні умови їх проживання – біотопи, – щоб створити максимально наближені до них умови утримання в неволі.
1. Рослини ПІВДЕННОЇ АМЕРИКИ – рослини річки Амазонка. У районі басейну Амазонки річна кількість опадів дуже велика, опададки розподілені тут нерівномірно. Для цього географічного району характерні два періоди дощів, між якими відзначаються періоди посухи. У верхній течії річки (гірський район Анд) періоди посухи малопомітні. У водоймах південноамериканських диких лісів, де мешкають цікаві для нас акваріумні рослини, немає постійних озер і боліт, як у районах, розташованих поблизу Амазонки та її великих приток. Тут у густих заростях завжди дуже сиро. Нечисленні водойми розташовані на 6-10 м вище за звичайний рівень річки і затоплюються лише при великих повенях. Вони і є батьківщиною рослин, що нас цікавлять.
Середньорічна температура повітря 25-26°С (від 14 до 40), температура води 28-30°С, на мілководді до 40°С (від 18 до 32). Кислотність у західній частині Амазонки – рН 6,2-7,0, у центральній частині рН 3,6-4,8, центральний район Південної Америки, Гвіана, Бразилія – рН 4,5-6,8. Тому рослини витривалі, мають велику пристосовність і в умовах акваріума їх відносно легко культивувати. У період дощів у житті рослин настає застій, після закінчення повені вони починають бурхливо рости.
Численні научні дослідження, які в 50-ті роки ХХ століття робилися головним чином у водній системі Амазонії, на основі фізичних (забарвлення та замутненість) і хімічних відмінностей багатьох річок призвели до умовного поділу вод на три типи. На основі їх характерних ознак розрізняють чорні, прозорі та білі води, між якими, звісно, є і безліч проміжних форм, через що не кожна річка чи водойма підпадає під цю модель.
Річки з типово білою водою мають глинисто-жовті, каламутні води і, на відміну від прозорих і чорних вод, мають велику кількість неорганічних звасей, які відкладаються берегами річок і формують надзвичайно родючий ґрунт. Прикладами річок з білою водою можуть слугувати річки Ріо-Солімойнс, Амазонка, а також річки Янаяку в Перу, Сепік у Папуа Новій Гвінеї. Навпаки, річки з прозорою водою бідні на осадові домішки і мають дуже прозору, жовтувато-зеленувату до темно-оливкового кольору воду, яка проглядається на велику глибину. На берегах часто зустрічаються пляжі з білим піском. Однією з найбільш детально вивчених річок з прозорою водою є Ріо-Гуапоре на південному заході Бразилії.
Третю групу утворюють річки, вода яких чиста, прозора, але відрізняється темно-коричневим кольором, що виникає в результаті регулярних затоплень довколишніх лісів. При цьому вимивається гумус. Чорна вода вкрай кисла і бідна на розчинені мінеральні речовини. Завдяки своїй цікавій іхтіофауні Ріо-Негро (Бразилія) — вельми відома в акваіристиці річка з чорною водою. Основою утворення вод різних типів є властивості ґрунту, а також кліматичні та ландшафтні умови.
Оскільки між цими трьома категоріями води існує велика різниця щодо їх фізичних, хімічних і біологічних властивостей, відрізняється також і характер водної флори відповідного типу води. Річки з чорними водами створюють для рослин вкрай несприятливі умови. До них належать дуже кислі води багатьох річок Амазонії з рН від 3,7 до 4,3, а також низьким вмістом гідрокарбонатів, причому рослини як поживні речовини повинні задовольнятися чистим діоксидом вуглецю. Ці властивості виключають розвиток великої кількості водних рослин у чорних водах. Тільки дуже небагато видів змогли пристосуватися до такого середовища існування і не здатні існувати в іншому середовищі.
Річки з чорною водою зустрічаються не тільки в Амазонії та в Гаяні, а й у багатьох інших країнах світу. Усім річкам із чорними водами притаманна значна бідність флори. Наприклад, типовими водними рослинами чорних вод Ріо-Негро є Cabomba aquatica, Utriculatia foliosa, Azolla caroliniana та різні види родини Podostemaceae, у біотопах Гаяни з показниками рН від 3,9 до 4,2 зрідка зустрічаються Mayaca fluviatilis і Tonina fluviatilis. Але і в азіатських біотопах деяких видів Cryptocoryne теж формується типово чорна вода. Одним із детально описаних місць є система каналів Тасекера на півострові Малакка з Cryptocoryne purpurea.
Річки з прозорими водами виявляють кисле середовище, проте рН від 4,6 до 6,6. Прозорість води, що зумовлює сприятливий світловий клімат, сприяє пристосовності рослин до цих умов. Річки з прозорою водою характеризуються як вкрай бідні на мінерали та поживні речовини. Але як показує аналіз води р. Ріо-Гуапоре, все ж таки наявно повне і постійне постачання поживними речовинами, яке сприяє різнобічному життю рослинного світу в цих водах залежно від пори року. Найважливішими обмежувальними факторами для поширення водних рослин є коливання рівня води.
Річки з білими водами мають дуже м’який склад, але на відміну від чорних вод високий вміст розчинених мінералів, що трансформується у високу провідність. Потім у білої води в діапазоні від слабокислого до слаболужного показники рН від 6,6 до 7,2. Хоча багатство поживних речовин цієї води допускає розвиток багатьох видів, суттєвими факторами, що обмежують ріст, є замутненість і слабка провідність, а також залежно від пори року коливання рівня води, що зазвичай досягають кількох метрів. Тому в більшості випадків підводні рослини у білій воді відсутні, а з рослинності є плаваючі рослини видів Azolla і Ceratopteris, Eichhornia crassipes, Phyllanthus fluitans, Pistia stratiotes.
Річка Ріо-Гуапоре бере початок у штаті Мату-Гросу (Бразилія) неподалік кордону з Болівією. Уздовж річки ще існують дикі ліси. Там у заплавних районах та у притоках річки рослинність відрізняється надзвичайною різноманітністю. Річка Ріо-Гуапоре у верхів’ях з білою водою. Середній денний максимум найспекотнішого місяця (березень) досягає 32,8°С і середній денний мінімум найхолоднішого місяця (липень) тільки 14,6°С. Аналіз води дозволяє зробити висновок, що Ріо-Гуапоре є річкою з дуже м’якою, бідною на поживні речовини водою, в якій, проте, рослини отримують достатню для росту кількість поживних речовин.
Ділянки густої рослинності головним чином зустрічають у світлих і мілководних місцях берегами річки, куди інтенсивно проникає сонячне світло. Достаток видів водних і болотних рослин на околицях цієї річки надзвичайно високий. Крім п’яти видів ехінодорусу, з яких три належать до дрібних і середніх, а два – до великих видів, було знайдено ще 15 видів інших родів, з яких 11 росли в річці та 4 у заплавних зонах.
Заплавні райони річки Ріо-Сіпао (Венесуела). Ріо-Сіпао є правою притокою в середній течії річки Оріноко. У своїй середній течії річка швидкоплинна і глинисто-каламутна, але все ж таки в багатьох місцях утворює невеликі спокійні затоки, в яких зустрічаються густі зарості Eichhornia diversifolia, Bacapa sp. і Tonina fluviatilis, що ростуть у воді по коліно. Заселені ділянки розташовані на сонці або мало затінені деревами. Ґрунт піщаний, але в більшості випадків покритий товстим шаром відмерлого рослинного матеріалу.
Басейн річки Ріо-Аро (Венесуела). Йдеться про заболочену місцевість річки Ріо-Аро, праву притоку Оріноко. У стоячій, глибиною приблизно 30-50 см, воді ростуть густі куртини багатьох водних і болотних рослин – Cabomba furcata, Ludwigia inclinata, Bacopa reflexa та Sagittaria sp. Ґрунт складається з коричневої глини. Вода на цій ділянці була кислій, м’якою і свідчила про перенасичення добривами.
Річка Ріо-Янаяку (Перу). Це правобережна притока річки Укаялі. Біля берега в повільно струмливій воді виднівся покрив плаваючих рослин Ceratopteris pteridoides, Ceratophyllum demersum, Ceratophyllum submersum, Eichhornia crassipes, Limnobium laevigatum, Ludwigia helminthorrhiza, Phyllanthus fluitans, Pistia stratiotes, Ricciocarpus natans, Salvinia auriculata та Utricularia foliosa.
2. Рослини ІНДО-МАЛАЙСЬКОЇ ЗОНИ – Малакка та Індонезія, Нова Гвінея, о-ви Ява, Суматра, Калімантан, Сулавесі. Клімат жаркий і вологий. Тут стоїть вічне літо, протягом усього року йдуть рясні дощі. Великих річок тут немає, місцевість являє собою непрохідні джунглі з незліченними дрібними водоймами – озерами та болотами. Середня температура 25-27°С. Кислотність рН 5,6-7,0. У цьому районі зростає більшість криптокорин. Вони мешкають у тінистих місцях, зазвичай у воді, поверхня якої суцільно покрита плаваючими та іншими рослинами. У протоках і каналах росте бакопа, лімнофіла, папороть. У житті рослин не буває паузи у розвитку. Рослини не переносят температуру нижче 18°С.
Тасек Бера — велика заболочена низовина площею приблизно 60 км2 на півострові Малакка на південному заході штату Паханг. Вона порізана каналоподібними водотоками і утворює значне середовище проживання для водних і болотних рослин. Там зустрічаються популяції Cryptocoryne purpurea, Blyxa aubertii, Barclaya motleyi, Eleocharis ochrostachys, Hydrilla verticillata, Ludwigia prostrata, Nymphoides indica, Potamogeton wrightii. Темно-коричнева вода, дуже прозора і залежно від пори року має прозорості від одного до двох з половиною метрів. Температура на поверхні води коливається від 23 до 31°С. Вода дуже кисла і бідна на мінерали. Середній показник рН 5,33. Ґрунт піщаний, проте покритий товстим шаром торфу, змішаним з ще нерозкладеними рослинними рештками, деревиною та мулом. Під впливом мусонних дощів рівень води суттєво коливається, досягаючи 5 м.
Річка Сепік (Папуа Нова Гвінея). Річка завширшки в кілька сотень метрів швидкої течії з глинисто-каламутною водою. Аналіз води цього біотопу показує, що рослини живуть у дуже м’якій воді з низьким вмістом поживних речовин та низькою провідністю. Якщо вміст головних живильних елементів для рослин – азоту та фосфору низький, то відзначено високу концентрацію цинку.
3. Рослини ІНДІЇ, о. ШРІ-ЛАНКИ, ТАЇЛАНДУ та В’ЄТНАМУ. Східна та південна області Індії, а також південно-західна і південна частини Шрі-Ланки входять у зону вологого вічнозеленого лісу. Південна частина Індії характеризується мусонним кліматом. Тому в літній період річки та озера виходять з берегів, утворюючи велику кількість додаткових водойм. Ці водойми часто сполучаються одна з одною, тому хімічний склад води дуже великою мірою залежить від кількості опадів, що випадають, і від материнських порід водойми. Сезонні коливання жорсткості води та рН вельми значні.
По лісових зарослих рослинністю ставках, болотах південних районів Індії та Шрі-Ланки зустрічаються акваріумні рослини з родів Лагенандра, Криптокорина та ін. Поверхню води покривають листя і квітки латаття, круглі плаваючі листи і білі пухнасті квітки німфоїдеса індійського (Nymphoides indica). Біля берега на поверхні води видно переплетення стебел і бланкнуватих листочків гідрохізи (Hydrorhisa aristata). Простір між цими рослинами займають скупчення плаваючої папороті сальвінії (Salvinia). До поверхні води там, де вона не закрита плаваючою рослинністю, знизу тягнуться напівзгорнуті в широку вирву яскраво-зелені листки оттелії частуховидної (Ottelia alismoides). Ця рослина, широко поширена в тропічних і субтропічних районах Азії.
Один із найголовніших елементів цих водойм – сонце, і освітленість така, про яку ми і не мріємо в акваріумах. Побачити в акваріумах всю велич цих рослин нам, отже, не дано. Біля каміння шумить водопад, вода стрімко несеться, тут пісок чистий, не заілений, добре промивається струменями. І саме тут невеликими скупченнями і поодинці стоять кущики ще однієї рослини – криптокорини Твайтеза (Cryptocoryne thwaitesii). Її красиві коричнево-оливкові листки зверху покриті темними поперечними штрихами, нижній бік винно-червоний, краї сильно хвилясті. Листки розташовуються біля поверхні води або дещо підіймаються над нею. Поруч, у спокійніших заводинах, зарості криптокорини Невілля.
Ось і ще один мешканець струмка – апоногетон жорстколистий (Aponogeton rigidifolius). Потужні корінці закріплені в піску, а листя на довгих черешках стелиться біля поверхні за течією. Якщо в тропічному дощовому лісі острова сезонні кліматичні зміни малі, то у вищих східній та північній областях його вони виявляються чітко. Тут у водоймах характерні латаття, види циперусу, інші види апоногетонів. Таїланд і В’єтнам розташовані в сперковому поясі. Для цих країн характерна велика кількість болотистих місць, що постійно живляться тропічними зливами. Вода тут переважно м’яка, слабокисла. У водоймах зростають такі акваріумні рослини, як криптокорина Бласса, криптокорина серцеподібна та ін. Кислотність рН 5,8-7,3.
4. Рослини АФРИКИ. Зміна природних зон в Африці відбувається у напрямку від екватора на північ і на південь залежно від змін клімату, особливо від змін термічного режиму та кількості атмосферних опадів. Водойми Африки живляться головним чином дощами і в цей період сильно розливаються, утворюючи велику мережу додаткових водойм, які часто пов’язані між собою. Внутрішні водойми бідні на мінеральні солі, їх води відрізняються жорсткістю, особливо в нижніх частинах стоку. Водойми вічнозелених тропічних лісів сильно насичені гумусними кислотами, активна реакція води нерідко становить рН 5-5,4. Вода виключно м’яка, залежно від типу водойми та сезону року її жорсткість коливається від 1,1 до 1,7, рідко до 2,5. У заводинах і заплавах річок зазвичай зростає величезна кількість різних водних рослин.
У районах злиття потоків і річок утворюється новий біотоп. Подібне явище найчастіше можна спостерігати в тій частині Нігерії, яку називають центральним заходом. У системі дельти, на мілководді та березі в мулистому ґрунті зустрічаються величезні зарості водних і прибережних рослин. Властивості води в річках тут різні, оскільки на своєму шляху вони протікають через різноманітні породи, часто через вапняк. У таких водоймах вода буває з рН 7-8 і жорсткістю до 14°. Руси річок зазвичай мулисті або піщані, рідко вистелені гранітною галькою.
У руслах лише зрідка можна зустріти водні рослини. Вони зростають зазвичай у водоймах, які затоплюються лише за великих повеней. Коли вода спадає, на поверхні утворюються тимчасові озера, які поступово пересихають. У них-то й зростають зазвичай водно-наземні рослини. У Судані, Сенегалі, Верхній Вольті, Того та Дагомеї площа водойм під час дощів значно збільшується. Вода тут має зазвичай рН 6 та жорсткість 2-2,5°. Рівень її залежить від кількості опадів, що випадають.
Усі вищезгадані біотопи Західної Африки є батьківщиною акваріумних рослин: зазвичай вони ростуть берегами струмків, річок, часто на вкритих мохом скелях, камінні, в непрохідних лісах. Більшу частину року вони підносяться над дзеркалом води і тільки в період дощів занурюються в глибину. Острів Мадагаскар. На поверхні стоячих водойм знайома картина – густі зарості ейхорнії та пістії (Pistia stratiotes). Підійдімо до однієї з водойм в області Анкагата. Біля берега на мілководді тягнуться до поверхні тонкі зелені стрічки – щось схоже на добре всім відому валіснерію. Це апоногетон дводомний (Aponogeton dioecus).
Подалі від берега, там, де глибше, підводний ліс прикрашають пунцові хвилясті листки. Вони тягнуться з глибини до поверхні, тихо коливаючись від руху води. Це оттелія ульволиста (Ottelia ulvaefolia). Ще далі від берега в нашій водоймі ростуть більші – до 1 м кущі, теж із хвилястим зеленим листям і теж які отримали схожу видову назву, – апоногетон ульвовидний (Aponogeton ulvaceus). У підводних садах ця рослина успішно утримується і регулярно цвіте, легко розмножується насінням та поділом бульби. І вже зовсім неможливо створити в підводному саду відповідні умови для такого унікуму, як мадагаскарський гідростахіс (Hydrostachys pinnatifolia). Серед каміння, у стремнині водоспаду стеляться в потоці товсті, схожі на пір’я листки.
Річковий біотоп о. Мадагаскар. Апоногетон мадагаскарський (Aponogeton madagascariensis) вже давно беззаперечно є однією з найпопулярніших акваріумних рослин. Цей біотоп знаходиться приблизно за кілометр від селища Бефорона на однойменній річці, на висоті 900 м. Вузьколисті рослини Aponogeton madagascariensis росли у злегка каламутній воді на глибині по коліно за сильної течії, причому листя ледь досягало поверхні води. Ґрунт складався з дуже глинистого піску, змішаного з галькою, великим камінням та уламками скель. Коричневий колір листків вказує на те, що рослини в природних умовах росли за сильнішого освітлення, аніж у культурному середовищі, тому що у привезених звідти екземплярів згодом в акваріумі з’являлися листки лише оливково-зеленого кольору. Рівень води в цьому місці в посушливий період настільки падає, що листя Aponogeton madagascariensis стелиться по поверхні.
Фактори довкілля, Сезонні впливи та типи водойм.
Рослини, що вкорінюються у ґрунті. Плаваючі на поверхні, в товщі води. 
