ЦИХЛІДИ ОЗЕРА ТАНГАНЬЇКА.
Ряд Окунеподібні ( Perciformes )
Родина Цихлові ( Cichlidae )
Підродина ( Pseudocrenilabrinae )
Рід Tropheus — Трофеус.
Цихліди групи Мбуна. У природних умовах ці цихліди харчуються головним чином водоростями, що входять до складу перифітону, доповнюючи свій раціон дрібними безхребетними. Цей вид уникає ділянок з піщаним дном і відкритої води, оскільки в таких умовах відсутня необхідна кормова база і збільшується ризик зазнати нападу хижаків. Такі простори є натуральними бар’єрами, які сприяли ізоляції окремих груп і розвитку на їх основі різних колірних морф. Назвати точну кількість варіантів забарвлення на сьогоднішній день неявляється можливим, оскільки постійно відбувається виявлення нових форм.
Найцікавішим видом є Tropheus moorii, що має понад 30 географічних рас, які відрізняються великою варіативністю забарвлення. У природи риба має локальні екотипи, популяції відрізняються одна від одної забарвленням, яке може бути чорним, синьо-чорним, оливковим, різного роду смугастим, помаранчевим, жовто-червоним, жовтим, веселковим і т. д.
Усі представники роду — це цихліди середнього розміру від 12 до 16 см. Тіло міцне, а профіль голови круто піднімається від відносно низько розташованого рота до початку спинного плавця. Тіло звужується біля відносно короткиого, але добре розвиненого хвостового стебла. Груди опуклі, черевні плавці відносно великі. Рот нижній, широкий. Характерний меланіновий візерунок складається з 6-9 вертикальних смуг під спинним плавцем.
У всіх видів трофеусів у віці до кількох тижнів є схожі риси в забарвленні та малюнку за винятком, мабуть, лише «зоряних» Tropheus duboisi, які з віком змінюються. У процесі розвитку стає зрозуміло, до якого виду належить та чи інша особі. У багатьох молодих особин родини Трофеус виключно яскраве забарвлення. Відмінною рисою різновиду Kapampa є яскраво-срібне забарвлення. У північних різновидів смужки переважно товсті та яскраві. У південних різновидів смужки, навпаки, тонкі та жовтуватих відтінків. У них також немає крапочок у головній частині. У деяких північних різновидів на анальному плавці можна помітити цятки, у південних різновидів їх немає. Проте у них бувають червоні точки в анальній частині.
Для утримання трофеусів потрібен акваріум місткістю не менше 250 літрів, витягнутий у довжину, з укриттями, що дозволяє утримувати групу до 15 особин. Чим акваріум більший, тим краще. Акваріум повинен мати достатню площу дна, від чого залежить процес формування домінуючими самцями своїх ревирів. Домінуючих самців має бути в зграї не менше двох. Для того, щоб вони виділилися, необхідна територія, що дозволяє це зробити. На одного домінуючого самця необхідно не менше 0,4 кв. м площі дна. Якщо ця величина буде меншою, то найсильніший самець займе все дно сам. Глибина акваріума повинна задовольняти принципам побудови зграї трофеусів. Нижні, придонні шари займають домінуючі самці, решта членів зграї тримається в середніх і верхніх шарах води. Виходячи з вищесказаного, глибина акваріума повинна бути не менше 35-50 см.
Більшість акваріумістів утримують цих водорослеїдів в акваріумах без укриттів. Часто в акваріумі залишається всього одна плоска кам’яна плита, на якій риба, як передбачається, мече ікру. У такий водойм поміщаються тільки функціонально важливі предмети. Звісно, не повинно бути й ґрунту, оскільки його наявність сприяє накопиченню органічних залишків у воді. Рельєф дна бажано ускладнити, для чого підійдуть кераміка, каміння, рослини в горщиках. Гарний варіант використання керамічних труб з діаметром отвору 5 см. При влаштуванні рельєфу бажано враховувати, що риби вважають за краще нереститися на деякому підвищенні над площиною дна, і часто поверхня нерестового майданчика буває не горизонтальною. Найбільш раціональним видається розмістити по трубі на території кожного домінуючого самця і по трубі на кордоні між ними.
Всякі декорації з використанням каменів можна споруджувати і біля задньої стінки акваріума. В ідеалі каміння складають так, щоб створити стіни заввишки щонайменше дві третини висоти резервуара. Розташовують зазвичай дві основні купи на боках акваріума і меншу в центральній зоні. Інші території не бажані, щоб розсіяти внутрішньовидову агресію. Можна також використовувати плити зі сланцю, але організувати таким чином, щоб створити багато тріщин. Великою підмогою можуть бути керамічні трубки або ПВХ, укріплені у верхній частині скелі. Труби, розташовані у верхній частині резервуара, дозволяють переслідуваним рибам знайти своє прихисток.
Якщо декор виконаний у вигляді кам’янистих ніш біля задньої стінки, то розумно підселити в такий водойм літофільних танганьїкських цихлід. Снуючи між каменями і вважаючи їх своєю територією, вони не дадуть особливо розгулятися трофеусним війнам. Інша альтернатива — оформити акваріум так, щоб було безліч великих валунів або подібного каміння, поміщених для формування бар’єрів, різних територій, укриттів і потаємних місць. Корчі, навіть ретельно вимочені, краще виключити. Дно повинно бути сформоване з дрібного бежево-коричневого річкового піску, що є аналогом диких умов проживання цього виду.
Чудові кольори цих незвичайних риб найкраще грають при рясному верхньому освітленні. Освітлення може бути ввімкнене від 12 до 14 годин на день. Рослинами акваріум краще не засаджувати — Tropheus з радістю з’їдять не лише ваші м’яколисті рослини, а й зарості жорстколистих. Вода має бути кришталево-чистою, володіти лужною реакцією, насиченою киснем і вільною як від механічної, так і біологічної (інфузорії, бактерії) взвесі. А це вимагає оснащення домашнього водойму хорошою системою фільтрації з активним біонаповнювачем.
Спростування точно відтворити воду з оз. Танганьїка слід визнати безглуздим, оскільки велика кількість маніпуляцій з водою не гарантує успіху в утриманні трофеусів. При підготовці води для акваріума з трофеусами слід орієнтуватися на кілька основних показників її якості. Загальна жорсткість 10-20°; pH 7,5-8,5; температура 24-29°С. У риб, що довго перебувають під впливом підвищених температур, виснажений вигляд. Інтерес до корму зберігається, але тварини продовжують худнути.
Параметри води повинні бути стабільними і не змінюватися різко при пересадці риб і заміні води. Усі продукти життєдіяльності риб, залишки корму тощо повинні регулярно виводитися з акваріума шляхом зміни води. Щотижня 30% води підмінюють на свіжу, відстоянну того ж складу. Для профілактики можна щотижня додавати у воду морську сіль (1 ч. ложку на 50 літрів). У м’якій окисненій воді трофеуси не почуватимуться добре. За загальної жорсткості нижче 8° трофеуси почуваються погано.
Починати треба з придбання групи з 15-20 молодих Tropheus розміром близько 4-5 см, і нехай вони ростуть разом. Це значною мірою гарантуватиме вам функціонально хорошу групу. Трофеусам властива внутрішньовидова агресивність і територіальність. Трофеуси — риби з високо розвиненим груповим статусом, і тому для них важлива насамперед організація зграї, а не щільність заселення простору. Деякі акваріумісти успішно утримують цих цихлід парами. Але швидше за все краще купувати і утримувати в групах понад 10 риб, хоча і ця форма утримання не без проблем. Якщо ви помістите в акваріум меншу кількість, це спрацює проти вас, хай навіть і не одразу. Збільшити групу пізніше буде практично неможливо.
Вони дуже територіальні і разом з Petrochromis є одними з найбільш територіальних цихлід Танганьїки. Це означає, що їх слід утримувати у великих кількостях, щоб розсіяти агресію. Трофеуси утворюють в акваріумі жорстку ієрархію, в якій кожна особина знає, кому вона підпорядковується. У кожному угрупованні є ватажок, який називається альфа-особиною. Така група може бути гармонійною кілька років, але раптовий тиранічний настрій одного з домінантних самців викосить усю групу. Якщо окремий «неспокійний» індивідуум видалений, то в групі відбуваються серйозні зміни.
Повернення відокремленої риби можна робити або разом із випуском великої кількості інших, або під час серйозного перевлаштування акваріума. Якщо головний самець провів деякий час окремо, то його місце негайно буде зайняте другим самцем. Риби використовують будь-яку можливість підвищити своє місце в ієрархії або розширити життєвий простір і відстежують появу слабкостей у своїх родичів. Оскільки протягом кількох днів усі самці намагатимуться досягти вищої позиції в ієрархії, це можливо призведе до реорганізації всієї групи.
Риби, що зазнають нападу, можуть запобігти агресії, використовуючи певну модель поведінки, а саме — махання плавниками. Якщо агресивна риба підпливає до не настільки войовничо налаштованого родича, останній весь зіщулюється, притискає плавці і по його тілу проходить велике тремтіння. Атакуючого це дратує і він, як не дивно, не накидається на жертву. Цікаво, що ця модель поведінки використовується і для спарювання.
Самец використовує подібну поведінку, щоб привабити самку. Самец із сексуальними помислами підпливає до самки і намагається заманити її на місце, яке він попередньо обрав для нересту. Жіночі особини та більш покірні чоловічі махають плавниками перед вищими представниками виду. Загалом у тварин сексуальна манера поведінки часто діє заспокійливо. Чим вище в ієрархії стоїть особина, тим рідше їй доводиться махати плавниками, і навпаки.
Однак цей спосіб не єдиний, що зупиняє агресію. Часто риби підставляють агресору свою найбільш вразливу частину. Багато трофеусів мають у чутливій черевній частині світлу смужку або кольорову пляму, яка діє заспокійливо. Є й ще один варіант профілактики агресії: риба повертається на бік і притискає плавці до тулуба. Все це робиться для того, щоб налаштувати потенційного атакуючого миролюбно, таким чином його агресивна поведінка душиться в зародку. Якщо домінуючий самець патрулює свою зону, його підлеглі таким чином повинні його вітати.
Найпоширеніша і найважливіша модель поведінки у представників роду трофеус — це махання плавниками. Вона має два тлумачення: самець підманює самку або слабша особина плазує перед сильнішим. На жаль, трапляється іноді й так, що представники групи вбивають особин, що належать до групи. Якщо у якоїсь риби змінюється певна риса, така як запах, забарвлення, поведінка, можливо, це відбувається через хворобу, вона більше не є членом групи і приречена на знищення.
Звісно, приречені намагаються врятуватися втечею, але в акваріумі, як відомо, це неможливо. Риба, ослаблена хворобою або побита, втрачає своє положення в співтоваристві і навіть виганяється та переслідується по всьому акваріуму. Агресивний настрій швидко поширюється по акваріуму, і через деякий час уже всі рибки беруть участь у знищенні невгодного. Ці бійки тривають в акваріумі значно довше і проходять у набагато жорстокішому характері, ніж в умовах дикої природи.
Навіть якщо якусь особину, наприклад самку, що виношує ікру, на якийсь час забрати з акваріума, а потім підсадити її назад, родичі її вже не приймуть. Якщо ця риба оговтується, то знову намагатиметься досягти вищого місця в ієрархії акваріума. Спроба знову стати частиною групи часто закінчується невдачею. Якщо риба зазнає агресії і є ризик травми або смерті, то можна посадити цю особину в прозору плаваючу ємність, щоб вона сприймалася як невіддільна частина інших.
Важливо купувати трофеусів у великих кількостях і змішувати їх в акваріумі з іншими родами риб. Якщо в акваріумі співіснують різні представники цихлід, агресивність суттєво скорочується. Чим менша кількість риб в акваріумі і чим менше родів, тим швидше вибудовуються ієрархічні відносини і, відповідно, швидше з’являються перші втрати. При суттєвому збільшенні кількості особин відносини між ними стають більш мирними.
Утримувати з трофеусами слід лише танганьїкських цихлід, хоча вони можуть жити і з малавійцями, та з деякими іншими рухливими рибами. Але все одно візуально акваріум розпадеться на окремі фрагменти, з’єднати які воєдино буде дуже непросто, оскільки манерою рухатися і особливою енергетикою танганьїкські цихліди виділяються серед своїх побратимів. Важливо, щоб підселені тварини мали харчові потреби, подібні до харчових потреб Tropheus, інакше можуть виникнути труднощі з годуванням і, як наслідок, порушення у фізіологічних і поведінкових процесах. Сумісне утримання можливе з цихлідами роду Petrochromis, цихлідами-бичками з родів Eretmodus, Spathodus і Tanganicodus, а також з Simochromis.
Знизити агресивність можна такими способами: 1) акваріум повністю заповнюють укриттями (каміння, квіткові горщики, корчі). Товщина ґрунту 2-3 см; 2) гігієнічний акваріум, тобто позбавлений укриттів і декорацій, із закритими темною плівкою стінками (крім передньої), з тонким шаром ґрунту. В акваріумі має бути не менше 12-15 риб. Освітлення яскраве. Водорості, що з’являються на стінках акваріума, каменях, служать природною підгодівлею рибам. Правильно вирощені трофеуси (віком 1-2 роки) регулярно (в середньому 1 раз на 2 міс.) приноситимуть потомство. Відрізнити самца від самки дуже важко. Пару не рекомендується переводити в нерестовий акваріум, оскільки група може не прийняти її назад.
Їжа має бути багата на грубу клітковину. У природі трофеуси харчуються переважно водоростями. Звісно, необхідно використовувати корми на рослинній основі. В умовах акваріума чудово поїдають листя салату, шпинату, кропиви, кульбаби, пропарений горох, висушений, а потім розмочений чорний і білий хліб. Заморожений корм тваринного походження — дафнія, коретра — не повинен перевищувати 20% раціону, мотиль і трубочник — 5-10%.
Тваринну їжу краще обмежити Artemia salina. Годування тільки тваринною їжею рано чи пізно призводить риб до загибелі через кишкові інфекції (хвороба характеризується здуттям живота). Досить гарні результати дає перехід на дієту, що складається на 70-90% з різних пластівцевих кормів на рослинній основі з великим вмістом водоростей Spirulina.
Гранульовані корми небезпечні, оскільки трофеуси часто заковтують їх «не жуючи», в результаті чого вони розбухають уже в кишечнику, викликаючи ефект перегодовування. Краще розмочувати корм перед подачею в акваріум. Годувати трофеусів потрібно обережно, уникаючи перегодовування. Порції повинні бути суворо дозовані — краще покормити риб двічі на день помірно, ніж один раз рясно. Молодняк потрібно годувати 3 рази на день. Їжа відіграє найважливішу роль в утриманні представників цього роду.
Самці та самки об’єднуються разом лише в період розмноження. Дозрівають риби до року, але за оптимальних умов, різноманітного годування і гарних кондицій у них часто спостерігаються ювенільні нерести у віці 6-7 місяців. Самки, що утримуються з молоду до нересту в зграї, самі приходять на територію вибраного самця і після ікрометання йдуть із неї, маскуючись у загальній зграї. Трофеуси — риби, що виношують потомство в роті. Протягом майже місяця рот самок служить інкубатором і прихистком для ікри, личинок і мальків. Харчується вона при цьому вкрай бідно, а дуже часто і зовсім відмовляється від корму, витісняючись на периферію ієрархічних взаємин нерестової групи чи акваріумного співтовариства.
Самці ж готові нереститися практично безперервно, тому найкраще утримання риб — групове. Бувають ситуації, коли трофеуси (особливо часто це проявляється у зірчастих) формують стійку пару. Але штучно створити її з двох довільних особин, як правило, не вдається. Зазвичай вона складається в ході ієрархічної боротьби, найчастіше з летальним наслідком для претендентів, що не пройшли відбір, і зазвичай складається з домінуючого самця та головної самки.
Для визначення статі риби можна використовувати такі ознаки: • зазвичай самці ростуть швидше за самок; • самці швидше вицвітають; • самці мають більш довгі вигнуті черевні плавці; • самці поводяться активно в рамках певної території; • у самок менша відстань між анальним і генітальним отворами.
При утриманні та розведенні дорослих екземплярів необхідно дотримуватися пропорції 1 самець на 5 самок. Самка може приносити приплід від 1 до 5 разів на рік. Під час ікрометання самки відкладають лише від 10 до 20 ікринок. Нерест проходить на стійкому субстраті, який зазвичай є похилою поверхнею. Самец приваблює самку на свою територію, вібруючи тілом. Якщо самка слідує за ним, то обидві риби починають плавати колами. Коли самка поклала кілька ікринок (до 5 мм у діаметрі), вона негайно повертається до них і бере їх у рот. Самец тепер надає їй плями-релізери на анальному плавці, і доки самка намагається схопити їх, випускає молоки. Запліднення ікри відбувається в роті самки. Самки займаються виношуванням ікри, зазвичай самка дбає про виводку з 7-20 мальків. Приблизно через 4 тижні жовткові мішечки малька вичерпуються, і самка вперше випускає їх на волю. Молод у разі небезпеки може повертатися в рот самки протягом наступних кількох днів.
Для малька, що виріс у загальному акваріумі, немає проблем із вписуванням в ієрархію дорослої зграї. Хто вижив, сховався, проявив жвавість, покинонувши материнський рот, той, подорослішавши, почувається в загальному акваріумі як вдома. І хоча дорослі риби набагато більші за підлітків, останні у більшості випадків спроможні уникнути небезпеки. Інша справа — підлітки (мальки), що підсаджуються, виведені в відсаднику-інкубаторі. Часто молоде покоління, що здається цілком відповідним за розміром до акваспівтовариства трофеусів, виявляється нещадно побитим у перший же день. Уникнути цього допомагає приблизно місячне утримання таких особин у сітчастому підвісному відсаднику. Захищені сіткою від корінних мешканців новички звикають, придивляються і, будучи випущеними на волю, без труднощів освоюються в уже сформованому в акваріумі соціумі.
Дуже важливим моментом, що багато в чому визначає успіх в утриманні та розведенні трофеусів, є спостереження за їхнім станом і поведінкою. Риби потребують лікування та заміни води у разі появи таких симптомів: • посмикування плавників і звивисті рухи корпусу; • біління в районі верхньої щелепи або білуватий обідок навколо рота; • слизисті ниткоподібні білуваті екскременти і набрякле черевце до їжі; • відмова від їжі і прагнення усамітнитися; • важке, порівняно з іншими рибами, дихання.
Пошкодження від укусів у трофеусів трапляються часто, їх можна лікувати простими засобами — морською сіллю або ектозоном. Такі пошкодження можуть покриватися грибком. • Пучеочість може бути ознакою нестачі вітамінів або поганої води, а також може бути симптомом інфекційної черевної водянки. У разі черевної водянки у риби згодом роздувається живіт, а луска починає стовбурчитися. Це бактеріальне захворювання дуже небезпечне і рідко піддається лікуванню.
• Найбільше клопоту власникам трофеусів доставляють шлунково-кишкові захворювання риб. Симптомами таких захворювань можуть бути апатія, потемніння забарвлення і відсутність апетиту. На пізніх стадіях можливе здуття черева. Якщо здувається передня частина черева, то, найімовірніше, ви маєте справу зі шлунковим захворюванням. • Ще небезпечніше і частіше зустрічається зараження риб кишковими паразитами. При цьому послід стає довгим, тонким і прозорим. Риби весь час ніби тремтять і втрачають апетит. Такі захворювання потребують невідкладного лікування. • Якщо послід у риб став білим і слизистим, то, найімовірніше, ви маєте справу з інфекцією Hexamita, Spironucleus. Симптомами цієї хвороби також можна вважати маленькі дірочки і заглиблення в галузі голови.
Tropheus annectens, Tropheus brichardi.
Telmatochromis temporalis, Блакитуватий тельматохроміс. 
