Озеро Малаві (Ньяса).
Озеро Малаві (Malawi), що в перекладі означає – “світло, що сяє над озером”, також відоме під назвою Ньяса (Nyasa), розташоване на території трьох держав: Малаві, Мозамбік і Танзанія. Малаві найпівденніше з так званих Великих африканських озер, є третім за величиною озером в Африці, займаючи площу 29,6 тис. кв. км. Озеро пролягає з півночі на південь, протяжність 560 км у довжину і має найбільшу ширину близько 75 км. Розташоване на 472 м над рівнем моря. На відміну від озера Танганьїка, озеро Малаві складається з єдиного басейну з найбільшою глибиною приблизно 706 метрів (у північній частині водойми, де дно його лежить значно нижче рівня моря). Північний і східний береги обривисті з погано розвиненим шельфом. У цих районах береги круті, і прибережні глибини понад 200 метрів. У південній кінцівці озера і по південній половині західного узбережжя берегова лінія більш м’яка. Основа дна підвищується до півночі та півдня досить поступово.
Щорічний прихід води в озеро становить приблизно 70 куб. км, з яких 37 куб. км (близько 52%) дають опади, що випадають на його водну поверхню, і 33 куб. км (близько 48%) – 
притоки. Озеро Малаві живиться переважно 14 річками, стік здійснюється через річку Шире. Водні втрати відбуваються від поверхневого випаровування (80%) і з водами річки Шире, що витікає на півдні озера. Кліматично виражені два сезони: дощовий (листопад-травень) і посушливий (травень-листопад). У поверхневому шарі озера температури варіюють за сезонами від 23,5 градусів до 27,5 градусів (бувають і до 30 градусів). Середня температура води 25°C. Сезонні коливання температури і опади безпосередньо впливають на прозорість води: якщо в спекотний лютневий день видимість може бути практично нульовою, то в безвітряний день у жовтні вона може бути понад 20 м.
Коли настає сезон дощів, тисячі дрібних струмків забруднюють води озера на кілька кілометрів від берега. У біотопах з кам’янистим дном вода прозоріша, ніж в областях з мулистим основою. У період цвітіння водоростей видимість у відкритих водах мінімальна. Рясні дощі можуть стати причиною різкого підвищення рівня води за досить короткий проміжок часу. Хоча за загальним характером термічної стратифікації Малаві близька до Танганьїки, умови для розвитку життя в цьому озері з усіх точок зору більш сприятливі. Сольовий склад води (мг/л): Na – 21, К – 6.4, Са – 19.8, Mg – 4.7, Cl – 4.3, S04 – 5. Жорсткість 8-12° і вище, рН 7,7–8,6.
Близько 70% берегової лінії представлено піщаними пляжами зі слабким ухилом, зарослими ділянками і болотами, а решта 30% становлять круті скелясті береги. Усі острови частково або повністю скелясті, але вони відокремлені один від одного і від узбережжя піщаними рівнинами і глибоководдям. Берегову лінію озера за її ландшафтом можна умовно розділити на три типи. Приблизно одна третина узбережжя є скелястою, решта представлена піщаними пляжами. Третій тип – болотисті ділянки, порослі очеретом, що розташовуються в гирлах річок, що впадають в озеро. Більшість цихлід прив’язані до певних біотопів, що є важливим фактором, що впливає на процес видоутворення. Біотопи проживання цихлід озера Малаві можна розділити на кілька типів:
Скельний біотоп верхньої прибійної зони. Його характеризують отвесні скелі, що нависають над водою і йдуть углиб до 15 м. Верхні три – п’ять метрів скелястого підводного ландшафту, який складається з оголених ділянок скель, маленьких островів і крутих кам’янистих берегів. Вода в цих областях чиста, з високим рівнем турбулентності. Ця зона характеризується наявністю твердого скелястого дна, вільного від піску і мулу, і великою кількістю водоростей, що покривають скелі та каміння. Скелі покриті водоростевими обрастаннями з великою кількістю мікрофауни. Різноманітність мбуна забезпечується насамперед типом живлення цих риб. Поряд із мбунами у скельній зоні досить широко представлені й хаплохроміси.
Скельний біотоп, вільний від осадових відкладень. Кам’янисті ділянки дна, вільні від піску і мулу, які розташовані біля крутих берегів. У таких біотопах зазвичай мешкає велика кількість цихлід. Величини каміння варіюються від розміру футбольного м’яча до величезних валунів діаметром у кілька десятків метрів. Скелі утворюють безліч печер і розщелин, які використовуються дрібними видами цихлід як нерестові ділянки. Оскільки їжа доступна тут у достатку, то конкуренція має місце тільки за територію. Риб, що мешкають тут, відносять до групи Mbuna.
Глибоководний скельний біотоп, багатий на осадові відкладення. Щільність популяцій цихлід у глибоководних осадових біотопах набагато нижча, ніж у верхніх шарах. Основна причина – мала кількість доступної їжі, оскільки ріст водоростей обмежений низькою інтенсивністю світла на великих глибинах.
Перехідний біотоп (скелі та пісок). Цей біотоп є перехідним водним ландшафтом, у якому присутні як скелі, так і ділянки піщаного або заіленого дна, розташовані на достатній глибині. Видовий склад цихлід, які мешкають у цих місцях, сильно відрізняється порівняно з подібними областями у мілководних перехідних біотопах. Ці місця є домом для великої кількості різновидів цихлід, але вони не такі численні.
Мілководний перехідний біотоp. У багатьох місцях скелястого узбережжя озера у воду вдаються невеликі пологі мілини з дном, покритим піском і валунами. Далі, на відстані 20-30 метрів від берегової лінії, дно різко йде вниз. Багато цихлід ведуть тут ізольований спосіб життя, хоча можна зустріти і різновиди, що мешкають в інших біотопах. Тут у рівній мірі забезпечені кормом представники практично всієї іхтіофауни озера.
Захищені бухти з водною рослинністю. Мілководні затоки (до 6 метрів) із заіленим дном, де ростуть плантації Vallisneria spiralis. Зарості рослин і багате на їжу мулисте дно забезпечують укриттями та пропитанням кілька видів цихлід.
Зона річкових естуаріїв, заросла очеретами, сформована в гирлах річок. Видовий склад іхтіофауни цієї зони складається як із представників озерних риб, так і з річкових мешканців.
Піщаний біотоп. Більшу частину узбережжя займають піщані пляжі, які чергуються із заболоченими та кам’янистими областями. Утворюється пологим узбережжям, з піщаними відкладеннями. Деякі ділянки дна мають величезні зарості валіснерії, де риби знаходять собі харчування та притулок. Оскільки укриття практично відсутні, то дрібні види цихлід можна зустріти тут у великих зграях. Скеля або стовп поваленого дерева можуть стати притулком для кількох розмножуваних колоній цихлід. Порожні черепашки равликів використовуються деякими різновидами як укриття.
Недосліджені глибини. На сьогоднішній день глибоководні простори озера практично не досліджені. Судити про різноманітність видів глибоководних мешканців можна тільки за рідкісними екземплярами, які виловлюються місцевими рибалками за допомогою спеціальних снастей. Важко зробити висновок про їхній спосіб життя. Можна лише припустити, що більшість мешканців глибин мешкають на дні.
В оз. Малаві 87% від усієї іхтіофауни домінують цихліди. В озері мешкає близько 350 видів цихлід, що належать до 56 родів, а скільки ще колірних варіацій і форм, а скільки видів ще не відомих, а також відомих, але чекаючих свого наукового опису!? Причому більша кількість цих видів є ендеміками озера Малаві. Крім цихлід тут живуть близько 50 видів риб, що належать до інших родин. Це найбагатше за різноманітністю видів риб озеро світу і батьківщина кількох десятків видів акваріумних рибок. І хижаки, і вегетаріанці не нехтують харчуванням у невеликих кількостях рослинною та тваринною їжею. Хижакам рослинність необхідна як джерело вітамінів, а тваринні добавки у вигляді планктону та личинок комах потрібні вегетаріанцям для поповнення набору життєво важливих білків і амінокислот.
Досвід показує, що для утримання цихлід із Малаві необхідний акваріум об’ємом не менше 150 л і довжиною не менше 80 см. Водойми меншого розміру можуть використовуватися тільки як тимчасові житла або як приміщення для самки, що інкубує ікру в роті. Норма садіння: не менше 15 л на велику і 10 л на невелику цихліду. Для дрібних цихлід ця норма може бути знижена. Утримувати в одному акваріумі цихлід із різних озер не варто, якщо ви не маєте достатніх знань і досвіду і не можете підібрати підходящі сполучення видів з урахуванням особливостей їх поведінки.
Цихліди озер Малаві та Вікторія непогано уживаються одна з одною, але здорово пригнічують своїх побратимів по родині з озера Танганьїка. Імітацією скель в акваріумі повинні слугувати багатоповерхові споруди з коридорами різних розмірів, щоб маленька рибка, що сховалася в них, виявилася недосяжною для більших сусідів. Наявність таких укриттів необхідна: африканські цихліди — територіальні риби, кожна займає певне укриття і охороняє його та прилеглу територию від непроханих гостей. Укриття повинні поєднуватися з вільними просторами, застеленими галькою розміром 10-20 мм. На жаль, більшість рослин погано росте в умовах, які потрібні для африканських цихлід; крім того, багато хто з них не підходить за біотопом.
Цихліди озера Малаві не виносять pH менше ніж 7.0. Нехтування цим фактором може призвести до масової загибелі цихлід у найкоротші терміни. Слід уникати різких стрибків рН. Велика вимогливість до чистоти і складу води, а також температурного режиму. Обов’язковий біофільтр та інтенсивна аерація. В акваріумі з мешканцями з Малаві слід суворо дотримуватися певного світлового режиму. Для нормального розвитку і самопочуття риб абсолютно необхідно, щоб бічні стінки та скельні споруди частково заростали зеленими водоростями. Тому треба забезпечити достатню освітленість водойми штучними джерелами світла. Дрібними видами ракушкоподібних і равликів харчуються багато представників малавійських цихлід.
Різні види дозрівають за 8-18 міс. Риби не утворюють постійних пар, нерестова пара утворюється тимчасово, на період ікрометання. Усі цихліди, що населяють багате на рибу озеро Малаві, інкубують ікру в роті. Нерест малавійських цихлід — цікавий спосіб запліднення ікри: під час нересту самка відкладає ікру на каміння або в ямку, вириту самцем у піску, потім вона забирає ікринки в рот. Продуктивність самок при цьому мала, не більше кількох десятків ікринок. Самці не беруть участі у виходжуванні потомства і навіть можуть переслідувати самку з ікрою. Про готовність самців до нересту свідчить їхній збуджений стан. Часто спостерігаються сутички суперників. Про те ж говорить і насичення забарвлення. Ознакою готовності самки є чітко позначена припухлість в області анального отвору, а згодом і поява яйцекладу. Як самець, так і самка в цей час помітно збуджені і підшукують майданчик для нересту. Основна складність — можлива загибель самок від домагань надмірно наполегливих самців. Цього не відбувається, якщо на кожного самця припадає по дві або більше особин протилежної статі.
Озеро Малаві. Цихліди групи Мбуна та Утака.
