Озеро Танганьїка (Tanganyika).
Озеру Танганьїка приблизно 12 мільйонів років. Площа – 31900 км2, берегова лінія – 21000 км, середня глибина 570 м (максимальна 1470 м). Середня відмітка поверхні водного дзеркала Танганьїки — 774 м над рівнем моря. Сольовий склад води (мг/л): Na – 57, К – 35, Са – 9,8, Mg – 43,3, Cl – 26,5, S04 – 8, Nа2СО3 – 125. Жорсткість 10-15°, рН 8,6-9,2, температура 25-27°С.
Озера зобов’язані своїм походженням тектонічним силам, у результаті дії яких колись велика східноафриканська площа була розколота на численні глибокі 
тріщини, згодом заповнені водою. По краях озер розташовуються згаслі або ще діючі вулкани, що утворюють своєрідні нагромадження. Серед найбільших озер Землі Вікторія, Танганьїка і Малави займають відповідно 7-9 місця. Це ізольовані озера, що не мають зв’язку з великими річковими системами. Озеро Танганьїка – найдовше у світі прісноводне озеро. У перекладі з місцевого наріччя назва озера означає “парус”.
Витягнуте з півночі на південь, воно має протяжність близько 650 км при порівняно невеликій ширині – 40-80 км. За площею озеро стоїть на другому місці серед Східно-африканських озер, поступаючись (рівно вдвічі) лише озеру Вікторія. Але найпримітніша особливість Танганьїки – не горизонтальні його розміри, а неймовірна глибина – 1470 м. З усіх озер земної кулі воно поступається за глибиною лише Байкалу (1520 м).
З усіх Східно-африканських озер Танганьїка має найтриваліший “стаж” безперервного існування. Утворившись одного разу, воно жодного разу не висихало, його давня водна фауна, що склалася ще в третинний період, не зникла, а “дожила” до наших днів і за цей час додатково збагатилася новими видами, що виникли в ході біологічної еволюції. Багато давніх видів, широко поширених у минулому, нині збереглися тільки в Танганьїці, ставши її ендеміками. Інша причина високого ендемізму озерної фауни полягає в тривалій ізоляції озера від інших Східно-африканських озер.
На думку вчених, Танганьїка протягом більшої частини своєї історії була безстічним озером, і її іхтіофауна розвивалася у відриві від фауни сусідніх гідрографічних басейнів. Власне озеро складається з трьох основних басейнів: північного (“Кігома”), центрального (“Калеміє”) та південного (“Зонгве”), кожен з яких виник незалежно один від одного, причому центральний басейн з’явився, ймовірно, першим (9-12 млн років тому), північний басейн утворився приблизно 7-8 млн років тому, а південний (наймолодший) – 2-4 млн років тому. Умовні межі цих басейнів окреслені гірськими масивами на узбережжі озера Танганьїка.
Береги та води озера належать чотирьом африканським державам – Конго (Заїр), Бурунді, Танзанії та Замбії. Північна частина озера розташована там, де проходить кордон між Конго та Бурунді. Звідси до екватора в північному напрямку лише кілька сотень кілометрів. Узбережжя озера в топографічному сенсі різноманітне, причому протягом усієї лінії узбережжя чергуються різні типи: скельні регіони сусідять із піщаними пляжами, а в місцях з особливо крутими скелями – з пляжами, покритими галькою (гравієм) або дрібним камінням. Гирла річок вирізняються помітною рослинністю по краях озера. Більшість річок і струмків мають тимчасовий природний характер і наповнюються водою лише в період сезону дощів.
Такі великі річки, як Малагарасі, Каламбо та Іфуме (Танзанія), Рузізі (Бурунді), Лукуга та Лунангва (Конго), Луфубу (Замбія) справили (і роблять досі) істотний вплив на поширення скельних цихлід, які утворювалися на межі між двома сусідніми, але анатомічно різними популяціями. Річка Рузізі несе в Танганьїку сильно мінералізовані води з озера Ківу. Причому річка Рузізі сприяє не лише хімічному складу води в озері, а й його нинішньому рівню водного дзеркала. Примітно, що після виникнення річки Рузізі (близько 10 000 років тому) між озерами Ківу та Танганьїка водне дзеркало озера піднялося на 75 метрів. Єдина річка, що витікає, – Лукуга (Lukuga) починається в середній частині західного узбережжя і тече на захід, з’єднуючись із річкою Заїр, що впадає в Атлантику.
Прибережні ландшафти – зазвичай це величезні скелі, і лише зі східного боку береги пологі. На західному узбережжі круті бічні стіни Східноафриканської рифтової зони, що формують берегову лінію, досягають 2000 метрів у висоту. Берегова лінія іспещрена бухтами та затоками. Найбільша з них – затока Бертона. Пригирлові райони озера рясно заросли валіснерією, роголистниками, перстачами, елодією, очеретом і тростиною. Вода непрозора. Для цих ділянок характерні Astatoreochromis, Limnotilapia та Oreochromis.
У спрощеному уявленні озеро Танганьїка не може “похвалитися” різноманітністю біотопів. По-перше, це скелясті біотопи, які у своїй вертикальній і, особливо, горизонтальній протяжності займають часто великі ділянки узбережжя. Це можуть бути пляжі, складені дрібними гравійними відкладеннями, купи каміння завбільшки з кулак або футбольний м’яч чи величезні – вище людського зросту – валуни. Часто все це каміння і камінці можна виявити разом на одній ділянці берега. Такі ділянки під водою особливо багаті різноманітною фауною і флорою, оскільки яскраво освітлені скелясті камені є найкращим місцем для поселення всіляких водоростей та інших мікроорганізмів. А якщо прибережний камінь має складну зовнішню структуру з численними заглибленнями, отворами і тріщинами, значить, навколо нього Ви виявите найрізноманітніших риб.
З глибиною кількість обростань на камінні зменшується і, залежно від положення берега та близькості до річок, збільшується обсяг відкладень. Відповідно, змінюється і картина тваринного світу. У зоні скель береги круто обриваються на глибину від 5 до 15 м, дно покрите величезними уламками скал, що утворюють великі печери. Тут відсутні мілководдя і також немає вищих водних рослин, зате потужний килим із водоростей можна зустріти навіть на великій глибині. Тут мешкають представники родів Chalinochromis, Cyprichromis, Julidochromis, Ophtalmochromis, Perissodus, Petrochromis, Telmatochromis, Tropheus.
Другий важливий біотоп – підводні піщані рівнини. Тут видове різноманіття помітно бідніше, хоча щільність живих організмів може бути досить великою. Глибина видимості тут теж “скромна”, тому цей біотоп виглядає блідішим. Поблизу великих піщаних бухт існують великі території узбережжя, також занесені піском. Детальне дослідження цього біотопу ще попереду. На замуленому піщаному дні, наприклад на наносних ділянках річок, кількість видів ще менша і наближається до нуля. Зона піщаних пляжів ділиться на ділянки, покриті чистим біло-червоним піском, і заболочені пригирлові райони. Для перших характерні майже повна відсутність укриттів (за винятком заростей очерету та тростини на мілководді) і кристально чиста вода. Риби, що мешкають у цьому біотопі, здебільшого зграйні, при небезпеці рятуються втечею.
Серед цихлід є такі, що люблять ритися в ґрунті. Живуть вони переважно поблизу скелястого дна в озері Танганьїка. Найчастіше ці риби лежать поблизу своїх укриттів, спираючись на грудні та черевні плавці. Як і більшість риб на планеті, мешканці Танганьїки маскуються під довкілля. Тому види, що живуть у піщаній зоні, пофарбовані у світлі кольори, а цихліди, що мешкають у скелястому ландшафті, – темніші та контрастніші; як наслідок, мешканцям перехідної зони між двома характерними біотопами притаманна суміш світлих і темних тонів. Звісно, на всі ці “правила” існують і свої винятки. Представлені родами Xenotilapia, Callochromis, Cyathopharynx та Lamprologus.
Ще одне середовище існування – перехідна зона між скельною породою та піском. Завдяки наявності всіх ресурсів обох біотопів тут спостерігається найбільша щільність тварин. У цій зоні мешкають цихліди родів Eretmodus, Julidochromis, Spathodus, Tanganjicodus, Telmatochromis, Tropheus. І лише ті види, які не можуть існувати в середовищі з підвищеним притоком відкладень, почуваються тут некомфортно і тому зустрічаються в дуже малих кількостях. Проте саме в межах цього біотопу можна побачити представників нових родів Cunningtonia та Cyathopharynx. У деяких місцях зустрічаються рослини, в заростях яких живуть лімнотиляпії та ктенохроміси. Зазвичай ці риби селяться лише в цій зоні. Пригирлові райони озера рясно заросли валіснерією, роголистниками, перстачами, елодією, очеретом і тростиною. Вода непрозора.
Цихліди, що живуть в зоні відкритої води, через свої розміри та специфічні звички для акваріумістів інтересу майже не становлять. Найбільш відомий Boulengerochromis microlepis, що досягає 80-сантиметрової довжини. Тут також мешкають Bathybates, Cyprichromis, Hemibates, Limnochromis, Perissodus та Trematocara. Більшість цих риб зграйні і мають видовжене у довжину циліндричне тіло.
На поверхню Танганьїки випадає в середньому близько 1200 мм атмосферних опадів на рік. Притоки Танганьїки приносять щороку 23,8 куб. км води. Отже, весь річний прихід води в озеро становить 64,6 куб. км, з яких 63% дають опади і 37% стік із водозбору. Опади протягом сезону дощів, що припадає на жовтень-грудень і кінець лютого-квітень на півночі та листопад-березень на півдні, помітно збільшують рівень води в озері та змивають велику кількість осадових відкладень у озеро. У північній частині через близькість до екватора негода триває довше. На півдні дощі інтенсивніші. Проте кількість опадів, що випадають, і на півдні, і на півночі приблизно однакова.
Безперервні, тривалі дощі впливають на розмноження планктону та на прозорість здешніх вод, які у звичайний час кристально чисті. Вода в Танганьїці загалом дуже прозора. Видимість дуже хороша. Прозорість води в озері досягає понад 20 метрів і лише в піщаних чи мулистих регіонах може знижуватися до 10 метрів через зважені осадові частинки. Понад 94% усього витрачання становлять втрати води на випаровування з поверхні озера (61,2 куб. км), а на частку стоку через Лукугу припадає менше 6% (3,4 куб. км).
За даними зарубіжних дослідників, температури у верхньому шарі озера (епілімніоні) коливаються протягом року від 23,8 градусів до 26,6 градусів у північному та від 23,6 градусів до 26,5 градусів у південному басейні Танганьїки. Сезонні коливання температури поверхневих шарів води невеликі: взимку, у серпні, вона падає до 22–25°С, тоді як у середині літа, у січні, підвищується до 28–32°С. Ці зміни згладжуються завдяки великій глибині озер, і таким чином температура внутрішніх шарів води залишається практично незмінною. Шар температурного стрибка, зазвичай добре виражений, варіює за глибиною в північній частині озера від 40 метрів у найспекотніші місяці до 100 метрів у холодніший час року; у південній частині коливання його положення значніші. На великих глибинах цілий рік зберігається температура близько 23 градусів.
Цихліди озера Танганьїка. Основні орієнтири місць проживання риб.
Озеро Малави. Цихліди групи Мбуна і Утака. 
