Ревір — об’єм життєвого простору риб.
Продовження…
Отже, в результаті досліджень підходящий ревір як біотоп рибою знайдено. Але ж у цьому ревірі знаходяться й інші риби, яких для благополуччя нересту треба видалити. При цьому сфера, яку належить зайняти, у різних видів не однакова. Риби, які будують на поверхні гнізда, вважають своїм ревіром прилеглу територію поверхні, їхній ревір простягається на глибину не більше 25-30 см, далі прохід іншим рибам вільний.
Скалярії обирають широкий занурений лист і відганяють від нього всіх риб у радіусі 30-40 см, соми, що рухаються біля дна, їх не хвилюють. Badidae та дрібні цихліди вважають ревіром як щілину в каменях, так і покладений на дно горщик і територію навколо входу (25-30 см); окуні — ямку в піску і 30-50 см навколишньої її території. Великі ж цихліди сприймають увесь акваріум як свій ревір.
Найважливішою частиною поєдинку за ревір є не бійка — до неї здебільшого справа не доходить, а демонстрація сили. При цьому риби спілкуються через певні знайомі стимули — релізери. Риб віддалених видів, які не розуміють мови шукача ревіру, доведеться ганяти весь час. А ось із рибами, які “говорять” тією ж мовою, доведеться з’ясовувати стосунки. Які ж релізери використовує власник ревіру, що стоїть біля межі?
Перш за все, він повинен показати, який він могутній і великий. Господар розташовується паралельно прибульцю, розправляє всі промені своїх плавців і роздувається настільки, наскільки дозволяють його м’язи. Потім настає черга забарвлення. Хроматофори розширюються, виступають чорний, червоний, жовтий кольори, а особливі клітини доставляють до поверхні шкіри кристалики гуаніну, що відсвічують як дзеркала.
І нарешті — прийняття певної пози. Деякі риби відтопирюють зябра, інші підстрибують, здригаються, і при цьому змінюється, збільшується контур голови. Власник ревіру просто виходить до межі “В” і показує, що він тут, що ревір зайнятий. Буває, що для непроханого гостя цього достатньо і він відступає. Стримуючі механізми у сильнішого учасника поєдинку вмикаються при прийнятті слабким пози підпорядкування.
На комплекс релізерів суперник повинен відповісти комплексом фіксованих дій, оскільки відповіді суперника спадково запрограмовані. Вибір зводиться до варіантів за двійковою системою. Або обирається відповідь: “Зрозумів, згоден, вибачте”, — або: “Зрозумів, але не згоден, викликаю на бій”. Весь процес поєдинку складається з послідовних фаз — прийняття пози попередження; збудження супротивників, що супроводжується зазвичай зміною забарвлення; зближення риб і демонстрування пози загрози; взаємні удари хвостом і ротом; відступ і поразка одного з супротивників.
Якщо у гостя зяброві кришки щільно туляться до голови, всі плавці стискаються, забарвлення вицвітає, то це поза підпорядкування: “Вибачте, не знав, що дана ділянка водойми вже зайнята”. У цьому варіанті можливі й складніші сигнали підпорядкування: риба припиняє рух; злегка нахиляється на бік, показуючи супротивнику легко вразливе черево; стає зі стиснутими плавцями вгору головою, підставляючи супернику горло; завмирає з розправленими, але нерухомими плавцями вниз головою: “Бий, куди хочеш”.
Це теж релізери, але зворотної дії, спрямовані на те, щоб погасити войовничість суперника. На ці сигнали підпорядкування у власника ревіру свій відгук: він втрачає войовничість, заспокоюється, відмовляється від пози демонстрації могутності. Він може залишитися на межі, очікуючи відходу непроханого гостя від межі “А”, може миролюбно рушити до межі “А”, підганяючи відхід відвідувача, а може, якщо у нього термінові справи, виткнувши хвіст, повернутися до центру ревіру, до перерваних занять.
Важливо одне: щоб він прийняв від гостя сигнали підпорядкування і зафіксував початок відповідних до них дій, тобто початок відходу. Порушити це залізне правило риба не може, у неї немає програми нападу на гостя, що визнав свою поразку. Справжні бійки між тваринами одного виду відбуваються дуже рідко. Скоріше можна говорити про спроби залякування, чого буває зазвичай цілком достатньо, щоб суперник видалився.
Будь-який акваріуміст, навіть із невеликим досвідом, може заперечити: але ж цихліди, бійцівські рибки, навіть гіринохейлуси вбивають в акваріумі слабких суперників. Отже, твердження неправильне? Зовсім ні. В акваріумі суперники “пов’язані” скляними стінками. Риби, що дбають про потомство, нерідко здійснюють майже самогубні напади на більших ворогів. Давайте простежимо, що відбувається на межі ревіру. Власник демонструє силу, прибулець — підпорядкування. Слабкий повинен піти. Якщо водойма велика, він і йде.
А якщо акваріум малий і власник увесь його об’єм сприймає як свій ревір? Господар знову демонструє силу, гість же визнає підпорядкування, але не йде: скляні стінки заважають, нікуди йому подітися. Невихід прибульця власник сприймає як форму опору; в його програмі поведінки є реакція на впертого суперника, але немає, звичайно, реакції на тісноту акваріума. І господар ревіру, послідовно проходячи всі фази суперництва, переходить до фази справжнього бою — треба ж позбутися настирливого агресора.
Якщо прибулець визнав своє підпорядкування не лише з ввічливості, а й оцінивши реальну силу супротивника, він буде в цьому зіткненні повержений, розбитий. Але поки не вбитий. З розтріпаними плавцями та кривавими ранами він повинен тим паче піти з поля бою. А він не йде. І ось тут-то в дію вступає грізна формула: “Якщо ворог не здається — його знищують”. Тільки в природи-то він уже давно здався б, а от в акваріумі може. Тварини в замкнутому просторі гинуть під час бійок не від ран, які зазвичай несерйозні, а від сильного емоційного “стресу”, викликаного тим, що вони не можуть втекти від переслідувача.
Ще одна ситуація — це коли території двох риб мають спільну межу. Однак найчастіше це бувають ритуальні бої між рівними особинами, які мають однакові мотиви для суперництва. Серйозні поєдинки відбуваються тоді, коли межі територій встановлюються вперше.
Поєдинок риб, що знову зустрічаються і завойовують ревір, протікає інакше. Він складається з дій-відгуків партнерів (на дії одного партнера слідує відгук іншого), і кожна з цих найдрібніших деталей важлива. Тільки виконуючи до кінця всю спадково закріплену програму поєдинку, риби поступово з’ясовують, хто може стати головним у цьому змаганні. Тож, як бачимо, поєдинок — вельми складний акт. І не так просто з’ясувати, хто сильніший. Домінуюча риба проводить поєдинок за поєдинком, поки не очистить весь облюбований ревір.
Наступний етап: переможець повинен привести самку, що сподобалася. Це було б абсолютно неможливо, якби не існували деталі ритуалу та їх сувора послідовність під час поєдинку. Річ у тім, що зближення самця і самки починається як звичайний поєдинок. Але ж завдання самця показати, що йому подобається ця самка, а її завдання — дати йому сигнал, що його загравання можуть бути прийняті. І самек починає займатися “саморекламою”.
Спочатку все відбувається так само, як при зустрічі з суперником, де після ритуального поєдинку про його результат пам’ятає не лише переможений, а й переможець. Зауважимо, що на цьому етапі зближення всі маніпуляції самця розраховані на позитивну відповідь. Якщо самка не готова до спарювання, то негайно рятується втечею. Самцю доводиться шукати іншу партнерку, і все повторюється спочатку.
А якщо готова? Самець, що наближається до самки, викликає у неї почуття тривоги, яке можна визначити як ворожу настороженість. Самку тривожить, чи не хоче він побитися? А оскільки у ревірних риб самек завжди більший і сильніший, вона, щоб уникнути конфлікту, одразу ж стискає свої плавці і приймає позу підпорядкування. Ритуальний танець складається з послідовного набору деталей. Отримавши сигнал підпорядкування від самки, він у вигляді відгуку вносить у деталі танцю невеликі зміни.
Наприклад, у ритуалі поєдинку по ходу дії треба сильно вдарити хвостом (ударна хвиля штовхне суперника). Самек, перебуваючи біля самки, робить не удар хвостом, а його імітацію: хвіст згинається, а ударної хвилі немає. Ланцюг таких незначних змін все більше гасить занепокоєння самки, її ворожу настороженість. Якщо за ходом ритуалу належить схопити суперника за губу, то і тут відбувається імітація. Самек обережно захоплює ротом губу самки. Спочатку самек переслідує самку, не даючи їй відплисти, а потім вона сама починає триматися біля нього. Поступово, завдяки зусиллям самця, гаситься її ворожість, потім настороженість, і тільки після цього з’являються боязкі рухи назустріч.
Перемикання відбулося, статеві спонукання у самки виникли, пригнічуючи всі інші мотиви поведінки. Тепер, продовжуючи витанцьовувати, самек починає обережно відводити самку в бік обраного ним ревіру. Але заспокоїтися нашому кавалеру не дано. У тварин існують два характерні поведінкові механізми: дистанція втечі та критична дистанція.
Дистанція втечі — це відстань, на якій тварина почувається в безпеці. Якщо сильна істота порушує дистанцію втечі, тварина кидається натікати. Самек кружляє навколо самки в танці, але вона суворо стежить за тим, щоб він не порушив цю дистанцію втечі. Він уже подолав її настороженість, підходить ближче, ніж вона підпустила б іншого самця без попередніх маніпуляцій зближення — дистанція між рибами скоротилася, але не зникла зовсім.
Тим паче зберігається критична дистанція, коли застанена зненацька тварина, захищаючись, змушена перейти в атаку. Самек і тут не сміє порушити межу припустимого зближення, викинути якусь, кажучи людською мовою, фамільярність стосовно самки. Варто самцю у своїх кружляннях навколо самки припуститися помилки, порушити ці дистанції, і відбудеться зворотне перемикання: статеве почуття буде придушене страхом, і самка втече.
Ріст і розвиток риб. Чи залежить розмір рибки від розміру акваріума?
Ревірні відносини риб. Територія для годування і нересту. 
Останні зміни та доповнення внесені 20 січня 2013 року.
