Біологія риб.
Продовження…
У деяких риб зустрічаються дивовижні органи, яких немає в жодних інших тварин, це електричні органи. Вони є студенистими пластинками досить значної величини, які становлять стовпчики, замкнуті в шкірясті, багаті на судини і нерви стінки. Загалом, такий стовпчик є певною подібностю відомого електричного приладу, вольтова стовпа. Електричні органи різного ступеня досконалості та сили зустрічаються у деяких вугрів, скатів, сомів. Тварини, що володіють таким органом, можуть вивільняти зібраний запас електричної енергії та робити сильний удар.
У інших риб для захисту існують особливі шипи, іноді отруйні, та тверді панцирі. Втім, отруйні шипи у риб служать виключно для захисту, а не для нападу, як зуби у отруйних змій. Такого роду шипи іноді мають будову, подібну до отруйних зубів: вони також продирявлені або мають жолобок на поверхні, по якому тече отруйна слиз, що виділяється особливими залозами. Іноді, втім, подібної залози не помічається, але слиз скупчується в бородчастих складках. Іноді отруйними органами є зяброві кришки або колючі вирости на плавцях.
Приказка “німий, як риба” абсолютно справедлива, оскільки риби не мають голосу. Деякі, щоправда, можуть видавати слабкі звуки невизначеного тону, швидше бурчання або тріщання, чого вони досягають тертям твердих зябрових кришок, а іноді плавців і лусочок. Звук цей за походженням подібний почасти до тріщання деяких комах. У риб існують усі п’ять зовнішніх чуттів. Очі у них зазвичай великої величини, навитках, з широкою зіницею і малорухливі. Проте, незважаючи на видимі ознаки недосконалої будови цього апарату, риби в більшості випадків бачать дуже добре і навіть у найглибших шарах води, де панує пітьма.
Будова вуха ще простіша. У них немає ні барабанної перетинки, ні слухових кісточок. Тим не менш, риби, безсумнівно, чують, оскільки вони завжди лякаються різкого шуму, і деяким любителям вдавалось привчати риб припливати на поклик чи дзвінок. Нюх і смак дуже малорозвинені, особливо смак. Що стосується дотику, то він розвинений більше за всі інші почуття. Риби чудово відчувають будь-який зовнішній дотик і причому не лише грубий, а й найслабший.
Більшість риб ведуть нічний спосіб життя, тобто виходять на здобич у сутінках і продовжують полювати всю ніч і ранок, а відпочивають удень. Але є й справжні денні риби. Усі риби, за дуже невеликими винятками, справжні хижаки і живляться виключно тваринною їжею, якою у величезній більшості випадків для них є собі подібні. Жодна риба не щадить навіть власного потомства, кожен пожирає всіх, кого може здолати, і у свою чергу стає здобиччю найсильнішого.
Риби володіють високими регенеративними здібностями. Так, наприклад, ребра відростають за 70 днів, а луска регулярно оновлюється за 1-4 місяці. При пошкодженнях можуть відновлюватися вусики, луска, ділянки шкіри та мускулатури, плавці та частково зяброві кришки. Тверді кінці плавців, так звані “перира”, відновлюються у більшості досить легко, ще легше різні вирости та шкіряні нитки, якими буває усаджена з метою імітації поверхня деяких риб, що живуть у заростях водних рослин. Очі наново не відростають!
Більшість акваріумних риб здатні до розмноження протягом цілого року. Багато видів нерестяться у товщі води – ікра падає на ґрунт чи рослини. Інші нерестяться у заростях рослин, і ікра часто приклеюється до рослин. Деякі види (клиноплямкова расбора, пецилобрикон) приклеюють ікринки до нижнього боку листка. Деякі цихліди відкладають ікру на каміння, багато хто влаштовує гніздо в піску, під рослинами, в їх корінні або під камінням. Копеїни та пірруліни вистрибують з води і поміщають ікринки на рослинах над водою. Лабіринтові будують гніздо на поверхні з бульбашок повітря. У орізіазисів ікра тримається у вигляді виноградного грона у самочки під черевцем протягом кількох днів. Окремі цихліди інкубують ікру, а потім і утримують мальків у роті. У живородних коропозубих ікра розвивається всередині тіла самки, і виходять повністю розвинені мальки. Дискуси відкладають ікру на рослини, а личинки, що вилупилися, переміщаються на тіло батьків, де і відбувається їх подальший розвиток. Як правило, у риб, які виявляють менше турботи про потомство, ікринок значно більше. З крупних ікринок виводяться великі личинки, а часто і мальки, здатні одразу ж рятуватися від ворогів і харчуватися.
З заплідненої ікринки розвивається личинка, що відрізняється від дорослих риб формою тіла і нерідко наявністю різних тимчасових органів. Вже на стадії личинки починається лінійне та вагове зростання риби. Риби ростуть протягом усього життя; спочатку цей процес протікає швидше, потім зростання дедалі сповільнюється. Велике значення в цьому залежить від кількості та якості їжі, температури води (що вище температура, тим швидше зростання риби). Риби різних видів ростуть за оптимальних умов із різною швидкістю. Більшість акваріумних риб живуть 3-5 років, деякі цихліди понад 10 років.
Чим риби відрізняються від решти хребетних.
У риб, як і в інших хребетних, присутні скелет, нервова, травна, кровоносно-судинна, видільна та статева системи, які мають, звісно, деякі специфічні особливості. На відміну від інших хребетних, риби: •— не можуть регулювати температуру власного тіла щодо температури навколишнього середовища; •— дихають киснем, що витягується з води за допомогою зябер; •— розмножуються в основному за допомогою ікры, яка запліднюється молоками поза їхнім тілом.
Перша відмінність стала підставою для визначення риб як холоднокровних істот, що не зовсім точно, як, втім, і поняття “теплокровна тварина”, адже в теплому морі температура тіла риби досягає 30-36°С, а температура крові кажана під час зимових морозів – всього 5°С. Так що правильніше називати риб ектотермними, тобто не регулюючими температуру тіла, а ссавців і птахів – ендотермними тваринами, тобто такими, які регулюють її незалежно від температури навколишнього середовища. Тепло в організмі ендотермних тварин виробляється за рахунок інтенсивних біохімічних процесів, а у ектотермних обмін речовин в організмі сповільнений, що ми і спостерігаємо у риб.
Таким чином, стає зрозуміло, чому підводні хребетні вважають за краще жити у воді з певною температурою і уникають несприятливих умов. Слід згадати, що температура тіла риб крейсерського типу плавання під час інтенсивних рухів вища за температуру навколишньої води. Це не дивно, оскільки в працюючих мязах виробляється чимало теплової енергії. Існує чимало риб, у яких м’язи є свого роду електричною батареєю. У одних кількість електрики, що виробляється, цілком відчутна. Наприклад, африканські електричні соми (Malapterurus) та південноамериканські електричні вугрі (Electrophorus) вбивають своїх жертв розрядом до 600 В. Інші, наприклад кумедні риби-слони (Mormyrus), виробляють лише слабкі розряди, за допомогою яких вони зондують навколишній простір. Така електролокація дозволяє їм безпомилково виявляти перешкоди, корм, хижаків та своїх побратимів навіть у повній темряві.
Ще одна особливість життя у воді полягає в тому, що риби дихають зябрами. Будова останніх така: у задній частині голови на спеціальних кістках, званих зябровими дугами, знаходяться зяброві пелюстки, пронизані кровоносними капілярами. Через це органи дихання риб пофарбовані в яскравий червоний колір. Зовні вони прикриті плоскими кістками – зябровими кришками. При диханні риба щільно притискає їх і відкриває рот, при цьому в ротову порожнину потрапляє свіжа вода. Потім вона трохи закриває його, зближує зяброві пелюстки і відкриває зяброві кришки. Вода в цей момент прокачується через зябра і омиває поверхню зябрових пелюсток. Там крізь тонку шкіру в капіляри потрапляє розчинений у воді кисень, а натомість виділяється сечовина.
У повітрі, яким ми дихаємо, кисню близько 20%. У воді його розчинено набагато менше – лише 5-10 мг/л, а в теплій воді дихати ще важче, оскільки з підвищенням температури розчинність газів падає. У зв’язку з цим низка риб, що живуть у болотистих водоймах або там, де час від часу умови різко погіршуються, пристосувалися добувати кисень й іншими способами. В основному вони використовують для цього атмосферне повітря, заковтуючи його з поверхні води великою нижньою губою, як, наприклад, молінезії. Змішуючи воду з повітрям, вони таким чином збагачують її киснем. В’юни, щипавки та багато сомів заковтують повітря, а потім воно всмоктується через стінки стравоходу. У інших риб кровоносні судини густо усівають ротову порожнину, і це дозволяє їм отримати частину кисню з повітря, що всмоктується.
Але це все дрібниці в порівнянні з тим, до чого прийшли в ході еволюції белонтієві та їхні родичі з сімейств гурамієвих та анабасових. У них над зябрами є спеціальний орган у вигляді лабіринту, стінки якого також пронизані капілярами. Набравши туди повітря, вони можуть повністю витягти з нього кисень. Вони можуть жити навіть у воді, в якій практично немає розчиненого кисню. Якщо стає зовсім погано, то анабасові по сирій траві чи бруду намагаються переповзти в іншу водойму, і часто це їм вдається. Проте лабіринтові риби практично не користуються зябрами. Варто перекрити їм доступ до поверхні води – і вони задихнуться!
Риби сімейств мішкозябрових (Heteropneustidae) та кларієвих сомів (Clariidae), африканські (Protopteridae) дихають за допомогою м’язистих порожнин, що є примітивними легенями. Це дозволяє ї пристосовуватися у водоймах, що пересихають, причому африканські дводишні взагалі можуть по пів року обходитися без води. Вони зариваються в ґрунт і проводять посуху в сплячці, попередньо захистивши себе коконом.
Риби з голою шкірою або дуже дрібною і непомітною лускою, серед яких маса сомів, в’юни та багато бичків, можуть витягувати кисень з води і за допомогою шкіри. Це дозволяє їм залишати водойму і проповзати вночі у пошуках води певну відстань. Рекордсменами в цьому сенсі є мулисті стрибуни, здатні лазити по деревах і стрибати по мулистих мілинах на багато метрів. Побачивши їх вперше, важко визнати в цих тваринах представників риб’ячого населення: рухливі очі на маківці, грудні плавці, наче лапи, підтримують тіло, на спині піднімаються кольорові вітрила, що приваблюють самку.
Розглянемо ще одне, здавалося б, безперечне твердження щодо цих хребетних: всі риби розмножуються ікрою – яйцеклітинами, зазвичай дрібними та численними. Потрапивши у воду під час нересту, ікринки запліднюються молоками самця, що містять сперматозоїди. Подальший розвиток зародків відбувається у воді найчастіше без участі батьків. Проте і тут є чимало винятків. Більшість акваріумістів починають якраз з розведення живородних риб, тобто тих, які народжують великих самостійних мальків. Такий спосіб розмноження характерний для багатьох груп, що не мають між собою споріднених зв’язків, наприклад пецилієвих і напіврилових. Серед морських риб також чимало живородних. Перш за все, це багато акул і скатів, хоча інша частина видів цих відомих мешканців моря відкладає яйця.
Ареал риб у Південній Америці. Біотопи проживання риб.
