Утримання ракушкових цихлід в акваріумі.
При утриманні в невеликому загальному акваріумі представників від обох груп, акваріумісти часто стикаються з притісненням дрібніших ракушкових, яке якщо і не несе небезпеки для життя останніх, то перешкоджає їх нормальному існуванню та розвитку. Не останню роль тут відіграє об’єм акваріума. У великих посудинах, за вдалої, продуманої обстановки іноді вдається з успіхом утримувати і отримувати потомство від представників великих жорсткотериторіальних видів і дрібніших, більш мирних ракушкових.
Незважаючи на цю умовну градацію, треба розуміти, что внутрішньовидова конкуренція та агресія має місце у всіх представників ракушкових цихлід. Як правило, домінуючий самець будь-якого виду не терпить конкурентів на своїй території, і зайві особини виганяються на її задвірки. При дефіциті місця в акваріумі, “відкинуті” особини змушені рятуватися біля поверхні води. Тому присутність кількох пар одного виду в одному акваріумі можлива лише у великій водоймі з великою площею дна і наявністю відволікаючого сусідства. Висока ступінь територіальності особин окремих видів і внутрішньовидова агресія може бути значно знижена шляхом розмежування територій за допомогою окатяних каменів та інших елементів декору.
Декорувати акваріум краще в піщано-кам’янистому стилі. Крупнофракційний пісок або дрібний гравій розташовують підводними барханами по всьому дну. Камені слід вибирати округлі, гладкі, невеликого розміру. Розміщувати їх потрібно так, щоб вони відмежовували будиночки-мушлі один від одного. Самі мушлі розташовують у нестрогому шаховому порядку згідно зі смаком та фантазією акваріуміста. В акваріумному варіанті підійдуть колишні “будиночки” дорослих ампулярій, дрібних рапанів та інших схожих черевоногих. Традиційно використовується дрібний однотонний пісок із крупинками однакової фракції.
На задньому плані саджається сильний кущ валіснерії або сагітарії, встановлюється розсип пласких каменів для декорації, і на дно додатково укладаються злегка присипані піском мушлі для лампрологусів. Увага до дрібниць, на перший погляд найнезначніших, в облаштуванні акваріума з ракушковими лампрологусами допомагає акваріумісту домогтися гарних результатів і максимальної естетичної віддачі від цих неззвичайних і чудових цихлід. Можливе спільне утримання дрібних лампрологусів і юлідохромісів з представниками родини Меланотенієвих.
Усі ракушкові активно займаються облаштуванням мушель у піску, а деякі навіть іноді зариваються в нього. Дрібними, вібруючими рухами тіла біля ґрунту, ракушковий лампрологус дуже швидко потопляє себе в дрібний пісок або буквально пірнає в нього, миттєво зникаючи з поля зору. На поверхні піску іноді видно лише пару очей, і іноді частину голови. Ракушковим лампрологусам бажано надати пісок дрібної фракції. Цей фокус неможливий або ускладнений, якщо використовується ґрунт великої фракції.
З метою уникнення мікротравм рота і тіла риб, небажане застосування як ґрунту різного роду колотої крихти, яка завжди має гострі краї та виступи. На білому піску забарвлення ракушкових поступово і невблаганно тьмяніє, вицвітає. Практично ідеальним можна назвати добре відсіяний сірий пісок фракції близько 0,5-1,5 мм. Щоб повною мірою оцінити взаємини риб і мушель, необхідний достатній шар ґрунту (4-6 см темного піску).
Ракушкові лампрологуси можуть закопувати мушлі майже цілком у пісок, залишаючи назовні лише невеликий вхід усередину. Зазвичай рибки або підкопують мушлі, опускаючи їх вниз, поки поверхня її за винятком входу не буде закрита піском, або засипають її піском зверху до досягнення аналогічного результату. Якщо мушлі досить легкі, ракушкові цілком здатні легко переміщати їх по піску в потрібному їм напрямку, розгортати їх у потрібну їм сторону. За ніч ландшафт акваріума може змінюватися до невпізнання.
Надзвичайно енергійно працюючи хвостовим плавцем, Lamprologus врізається в пісок, на швидкості таранить його тілом від мушелі. Майже викопавши мушлю, він розгортає її в потрібний бік, а іноді пересуває її по дну в пошуках оптимального, на його думку, місця розташування. На новому місці починаються роботи з нового облаштування переміщеного житла. У результаті утворюється така собі подоба горбка, вершиною якого є мушля. Завершальний етап земляних робіт — присипання мушлі піском так, щоб залишився лише вхід в укриття. Причому, якщо ґрунту в акваріумі небагато, то весь він буде зібраний курганом, який увінчує мушля.
При недостатній кількості самок самці б’ються між собою, іноді забиваючи суперника до смерті. Азартно конкуруючи між собою за мушлі, молоді самці та самки ракушкових лампрологусів можуть подовгу кружляти в химерному хороводі, розправивши непарні плавці, які, злившись у єдине цілое, утворюють віורчасті віяла. Особливо безкомпромісні сутички виникають між молодими самцями. Самек і самка прагнуть обзавестися власною мушлею.
Дорослий самець, який контролює самку, майже завжди намагається посунути свою мушлю до мушлі партнерки для більш близького та зручного охорони своїх володінь. Якщо мушель достатньо для всіх, але розташовані вони в безпосередній близькості одна від одної, то домінуючий самець намагатиметься по черзі володіти кожною з них. Він просто “риватиметься” між домівками, але залишить “не при справах” конкурентів. Якщо самка раптово зникла, значить, вона перебуває в мушлі та доглядає за своїм потомством.
Як відомо, в природі ракушкові лампрологуси знаходять собі прихисток у порожніх мушлях Neothauma tanganyicense. Порожні мушлі слимаків Neothauma, що знаходяться на «голій» поверхні піщаного дна, служать надійним прихистком для великої кількості дрібних цихлід, а також чудовим місцем для нересту. Ці порожні мушлі — безпечне укриття для кладки та молоді, що вилупилася. Діставати їх спеціально не обов’язково. Їх з успіхом можуть замінити багато морських мушель приблизно такого ж розміру. Серед них є види, дуже схожі на Neothauma.
В умовах акваріума зазвичай використовуються мушлі виноградних слимаків, мушлі великих ампулярій або ж мушлі всім відомих чорноморських рапанів. Багато ракушкових лампрологусів прагнуть обзавестися власною, персональною мушлею. В акваріумі кожній особі цього виду слід надати щонайменше по одному “будинку”. Наявність зайвих мушель — не перешкода, оскільки надає рибці можливість власного вибору житла. Зайві “будиночки-мушлі” знижують гостроту конкуренції між рибами, та й новий нерестовий цикл може бути ознаменований новосіллям. Дорослі особини та молодь за будь-якої небезпеки ховаються всередині мушлі або блискавично зариваються в ґрунт, перебуваючи в ньому практично нерухомо.
Говорячи про умови утримання, слід насамперед сказати, що вони вкладаються у стандартні параметри, традиційні для всіх цихлід озера Танганьїка: pH близько 8, dH 10-20 градусів, температура 25-26 °C. Щотижнева заміна води на свіжу 20% і більше. Надмірно часта заміна води може іноді навіть бути шкідливою, особливо якщо в акваріумі є мальки віком менше чотирьох тижнів. Ретельне прибирання, високі оптичні властивості води. Ракушкові не люблять сильної течії, проте невеликий рух води в акваріумі необхідний і відповідає природному середовищу існування цих риб. Занадто потужну течію на виході з фільтра можна погасити, спрямувавши струмінь води з помпи в заднє скло акваріума, дощувальною системою вниз або по поверхні води.
Особливих вимог до параметрів води риби не висувають. Погано переносять підвищення вмісту сполук азоту, а також різкі коливання параметрів води. При великих підмінах майте це на увазі. Безперервна аерація та фільтрація води (бажано із застосуванням активованого вугілля) є обов’язковими, як і регулярна підміна води. Вода має бути з мінімальною кількістю забруднень у вигляді органіки, нітритів чи нітратів.
Корм рибки віддають перевагу живому, особливо на початку. Згодом звикають і до високоякісних приготованих та сухих кормів. Як корми для ракушкових лампрологусів чудово підійде дрібний планктон (дафнії, циклопи), личинки комах, попередньо подрібнені морепродукти. Із задоволенням приймуть сухі спеціалізовані корми для цихлід, які все ж таки краще використовувати як підживлення. Для покращення забарвлення та підвищення життєвого тонусу непогано підгодовувати риб щойно вилупленими або трохи підрощеними на дріжджах чи іншому відповідному субстраті рачками артемії.
Слід пам’ятати, що ракушкові лампрологуси вкрай негативно ставляться до малахітового зеленого. Що ж до сульфату міді (це інший вірний спосіб), то його вони взагалі не переносят. Тому краще спочатку правильно підготувати акваріум, забезпечити невисоку щільність посадки в нього риб, а головне — не перегодовувати: в ідеалі нез’їдених залишків бути не повинно. Якщо ж у ємності сталася інфузорна “спалах”, тобто вода втратила прозорість через масовий розвиток найпростіших організмів, найдієвішим є підміна 30% об’єму води з подальшими 2-3 розвантажувальними днями.
Розведення та нерест ракушкових лампрологусів.
“Ракушкові” (Shell-Dwellers) цихліди озера Танганьіка. 
