Розвиток ікри коропозубих.
У природи коропозубі пристосувалися до біотопів, у яких часто не може вижити жодна інша риба. Зокрема, багато видів можуть виживати у водоймах, що пересихають у сухий сезон. Тому в акваріумах любителі іноді змушені імітувати такі умови з метою розведення деяких видів. Деякі види коропозубих мечуть ікру на плаваючі біля поверхні рослини, деякі вважають за краще нереститися в товщі води; інші коропозубі нерестяться на донному субстраті, дехто навіть пірнає в субстрат, зникаючи з поля зору. Час і умови, необхідні для розвитку ікри, також дуже відрізняються. Ікра одних видів розвивається у воді, в інших вона вимагає періоду часткового висихання. В одних видів достатньо всього тижня на розвиток, в інших на це йде понад півтора року.
Ще однією характерною особливістю коропозубоподібних є тривалий розвиток зародків. Серед ікромечних відомо кілька видів, у яких ікра запліднюється в тілі самки перед тим, як вона буде виметана у воду. Від моменту запліднення до появи мальків з ікри коропозубоподібних проходить не менше 10 днів. Ціла низка видів виметує свої ікринки в товщу ґрунту на дні водойми, де вона інкубується протягом тривалого часу, аж до 9-12 місяців. такий тривалий період ембріонального розвитку виробився в результаті пристосування рибок до мешкання у дрібних тимчасових водоймах. Ця особливість не зустрічається більше ні в одній з відомих нині груп риб, і на ній слід зупинитися докладніше.
Розвиток ікри в безводному середовищі відбувається в кілька стадій, які суттєво відрізняються від етапів розвитку ікринок, що розвиваються за короткий час у воді, як, наприклад, у харацинових. Під час нересту самки виділяють у воду зрілі яйцеклітини (ікру), а самці — сперматозоїди (молоки). Таким чином, у риб найчастіше зустрічається зовнішнє запліднення. У момент запліднення сперматозоїд через невеликий отвір (мікропіле) у доволі товстій оболонці ікринки проникає всередину яйцеклітини. Після проникнення сперматозоїда запліднена клітина називається зиготою. Сформований ембріон чекає настання дощів, коли й відбувається викльовування.
Якою ж є тривалість розвитку ікри? У харацинових риб від моменту запліднення до моменту викльовування личинки проходить у середньому 24-72 години. У сезонних killifish згадані стадії розвитку перериваються тривалими паузами, спричиненими впливом зовнішнього середовища. Коли killifish наприкінці сезону дощів заривають у ґрунт ікру, водойма починає міліти. Мікроорганізми, розкладаючи мертву органічну речовину (відмерлі рослини та рештки загиблих тварин), забирають із води значну частину кисню. Цей дефіцит кисню у воді дозволяє провести поділ ікринки лише до стадії гаструляції, а потім розвиток припиняється і настає діапауза, в якій ікринка може залишатися кілька місяців.
З продовженням посухи водойма висихає, і припиняються гнильні процеси в ґрунті. Більше того, ґрунт розтріскується, що дозволяє кисню проникнути до ікринок і відновити їх розвиток. Якщо довжина ростучого ембріона досягне приблизно половини периметра жовтка, то у сезонних риб може настати друга діапауза, тривалість якої залежить від виду риб, а зовнішні умови на неї не впливають.
Подальший розвиток може закінчитися появою личинок на суші, тому в останній стадії діапаузи ембріон завмирає до сезону дощів. Сигналом до викльовування для ембріонів слугує не просто зрошення водою, а зниження концентрації кисню. Це відповідає відновленню процесів розкладання органіки мікроорганізмами на дні водойми, залитої дощем. Мальки викльовуються розвиненими, зазвичай без жовткового мішка, і одразу вирушають на пошуки їжі. У цьому відношенні killifish перевершують риб, ікра яких розвивається швидко, а ембріони прокльовуються з великим жовтковим мішком і продовжують розвиток уже в зовнішньому середовищі.
Такою є спрощена картина розвитку ікри сезонних killifish. Аквариумісту необхідно мати уявлення про ці процеси, які є початком життя кожної рибки. Розуміння того, що відбувається з ікрою в даний момент, дозволяє певною мірою керувати процесами розвитку — прискорювати їх або відстрочувати. Однак багато чого в процесі розвитку ікри сезонних killifish залишається невідомим. Так, при розведенні фундулопанхаксів вдається скоротити час за рахунок утримання торфу з ікрою у дуже вологому і теплому стані. Це можна пояснити прискореним перебігом усіх процесів у ікринці, що розвивається, оскільки зі збільшенням температури на 10°С швидкість усіх хімічних реакцій, зокрема й у живому організмі, збільшується приблизно в 2 рази. Але з іншого боку важко знайти пояснення, чому ікра Fundulopanchax flamentosum, F. walkeri та Nothobranchius kothausae понад 9 місяців може спочивати у стадії першої діапаузи, незважаючи на те, що торф сухий і кисень легко надходить до ікри.
Способи нересту коропозубих.
За способом нересту коропозубі поділяються на дві групи: нерестяться на рослини “I” (вгорі та внизу, а також мінливі) та виметують ікру на ґрунт “II”, з підгрупою “нирці” “III”. Ікра killifish, які мечуть на рослини, прикріплюється до субстрату клейкими нитками, а у тих, що мечуть на дно, нитки сильно скорочені. Треба визнати, що поділ killifish на тих, що нерестяться на рослини, і тих, що на дно, є дещо умовним.
Є види, які завжди нерестяться на ґрунт, але видів, які завжди виметують ікру на рослини, майже немає. В акваріумі виявляється, що всі види, які відкладають ікру на рослини, навіть Epiplatys та Aplocheilus, у разі крайньої необхідності можуть нереститися і на торф’яну крихту. Навпаки, killifish, що нерестяться на дні, неможливо змусити виметувати ікру на рослини. І все ж таки подібний поділ відображає природні відмінності у нерестовій поведінці.
Killifish, які відкладають ікру на поверхні ґрунту, належать до сезонних риб. Життєвий цикл таких риб тісно пов’язаний зі зміною сухих і дощових періодів року. Наприкінці періоду дощів риби нерестяться і залишають ікру в мулі. У засушливий період вода випаровується з водойми, і дорослі риби гинуть. З настанням сезону дощів із частини залишених ними ікринок з’являється нове покоління. Залежно від природних умов, життєвий цикл сезонної риби завершується протягом 6-8 місяців.
В акваріумі Nothobranchius та Fundulopanchax можуть прожити значно довше, перевищивши тривалість життя їхніх природних побратимів у два і більше разів. Несезонні Aplocheiloidei живуть 2-3 роки, великі види мають більшу тривалість життя порівняно з дрібними. Таким чином, перетворившись на дорослих риб, аплохейлові починають нереститися практично безперервно. Останні тижні життя старі риби припиняють нерест і стають байдужими до корму.
Нерест усіх killifish відбувається приблизно однаково:
Догляд (ухажування) — широко розкривши плавці, самець плаває навколо самки. Тіло самця при догляді тремтить. Якщо самка не відповідає на догляди самця і відпливає, самець переслідує її, а деякі, наприклад, Nothobranchius та Fundulopanchax, атакують самку. Часом і самка виявляє агресивність щодо самця. Забарвлення риб під час догляду змінюється, самці стають яскравими, самки зазвичай забарвлення не змінюють, лише у самок Epiplatys проступає темна поздовжня смуга.
Вибір місця ікрометання — самець пропливає над самкою і прагне горлом і груддю притиснути її вниз. Потім пара пропливає вперед, і самка вибирає місце для ікрометання. При цьому самець розташовується під гострим кутом до самки і притискає своє горло до потилиці самки.
Ікрометання — самець ковзає поруч із самкою і охоплює своїм спинним та анальним плавцями її хвостове стебло. При цьому обидві риби S-подібно вигинаються і притискаються черевцями одна до одної. Це одна з примітивних форм поведінки, притаманна за рідкісним винятком усім killifish. У деяких видів плавці занадто короткі, щоб утримувати самку, але вони все-таки відгинають їх у бік самки. Утримання сприяє торканню черевця самки об черевце самця в момент ікрометання, коли виробники притискаються до субстрату.
У Nothobranchius palmqvisti самка згортає свій анальний плавець у подобу лійки, через яку ікринки опускаються на дно. Оскільки самець охоплює самку своїм анальним плавцем, молоки також спрямовуються до ікри. У момент ікрометання багато самок killifish, особливо Nothobranchius, широко відкривають рот. Завершуючи ікрометання, риби різко відштовхуються одна від одної та від субстрату, чим ще глибше вганяють ікру в ґрунт або рослинний субстрат. Види, що нерестяться на рослини, часто лише демонструють намір охопити самку плавцями.
Розміри нерестовища залежать від розмірів риб і тривалості нересту. Найбільш практичні прямокутні клеєні акваріуми зі скла ємністю 5-15 літрів. Можна використовувати і поліетиленові ємності, які відрізняються від справжнього акваріума лише непрозорими стінками. Втім, це часом стає перевагою, оскільки нерестящимся рибкам менше докучають зовнішні подразники. Перед використанням акваріуми дезінфікують рожевим розчином перманганату калію і добре промивають. Зверху нерестовище завжди має бути прикрите склом.
Нерест аплохейлових, які відкладають ікру на рослини, проходить щодня протягом кількох тижнів; риби, що нерестяться на дно, після дозрівання можуть нереститися майже без перерви до кінця свого життя. Щоправда, щоденна кількість виметеної ікри невелика — від кількох ікринок до 30-50 на день. Якщо ми збираємося протримати killifish на нересті довго, то нерестовище має бути просторішим, обладнане фільтром та аератором. Аерацію слід проводити слабким потоком повітря, щоб не турбувати риб бурхливим потоком бульбашок.
Для великого акваріумного господарства з маленьких нерестовищ і виросткових акваріумів, розташованих на стелажі, стане в пригоді такий випробуваний спосіб: в оргскляному акваріумі на відстані 1 см від верхнього краю просвердлюють отвір і вклеюють у нього трубочку так, щоб вона трохи виступала і всередину акваріума, і виходила назовні. Зсередини до трубок приєднують фільтр або шланг із розпилювачем повітря. Нерестовища закривають кришками, що щільно прилягають, і з’єднують між собою шлангами. До входу першого в ланцюзі нерестовища подають повітря від компресора. Для годування в кришці можна передбачити віконця, що щільно закриваються.
Для аплохейлових риб, що нерестяться на рослини, ґрунт у нерестовище не вносять. Замість цього в нерестовище поміщають пучок дрібнолистих рослин (Elodea, Egeria, Lagarosiphon, Najas, Myriophyllum, Ceratophyllum) або моток синтетичних волокон, тонкої риболовецької волосіні. Краще використовувати волокна зеленого або коричневого кольору. Не один рік акваріумісти, які займаються розведенням killifish, використовують мітелочку, зроблену з пучка штучних волокон, прив’язаних до шматочка пінопласту, що плаває на поверхні. Така мітелочка слугує субстратом для нересту та укриттям для самки. Якщо цього укриття недостатньо, в акваріум додають рослини або обладнують інші прихистки.
Освітлення в нерестовищі неяскраве. Далі залишається лише виловлювати ложкою з акваріума мальків, що проклюнулися. При більш інтенсивному розведенні плідників кожні пару тижнів відсаджують у новий нерестовик, а в старому підрощують молодь і мальків, що прокльовуються. Оскільки ікринки доволі жорсткі, їх можна збирати з субстрату руками і переносити в чашки з водою. Чашки мають бути підписані.
Деяким чутливим до бактерій видам у воду додають розчин метиленового синього, трипафлавіну або риванолу. Застосування останніх двох речовин може задубити оболонки ікри, що ускладнить викльовування і розтягне терміни появи мальків. З цієї причини мальки суттєво відрізнятимуться за розмірами, і їх слід сортувати, оскільки багатьом killifish, особливо аплохейлоподібним, притаманний канібализм (поїдання особин власного виду).
Способи нересту коропозубих. Мечучі у ґрунт.
Риби, що мечуть ікру в гніздо, мечуть в укриття, інкубують ікру у роті. 
