Способи нересту коропозубих.
Продовження…
Ті, що мечуть у ґрунт — “II”. Основна маса видів, що нерестяться на ґрунт, поділяється на дві великі групи. Підгрупа “А” включає види, які повинні пройти сухий період під час інкубації, цей сухий період є обов’язковою вимогою для розвитку ікри. Такі коропозубі називаються “справжніми сезонними” рибами, оскільки області, які вони населяють, пересихають у сухому сезоні. Після настання сезону дощів і заповнення пересохлих озер та струмків водою, ікра потрапляє в мул, з неї виходить риба, яка дорослішає, розмножується і гине за період менше одного року. Рід Nothobranchius — найбільш часто зустрічається в акваріумах представник цієї групи.
Підгрупа “Б” включає коропозубих, чия ікра також може проходити сухий період, але цей період не є обов’язковою умовою розвитку; також можлива і повністю водна інкубація. Багато Фундулопанхаксів потрапляють у цю групу, наприклад Fp. walkeri, Fp. filamentosus, Fp. sjoestedti та Fp. fallax. За великим рахунком, друга група має довший життєвий цикл і, в деяких випадках, дорослішає повільніше, ніж справжні сезонні види.
Як субстрат для групи “А” найчастіше використовується сфагновий торф. Також успішно використовується кремнієвий пісок. Ікра відкладається прямо на поверхню і заривається під неї рухами анального плавця самця. Головна перевага використання одного з неторф’яних субстратів полягає в тому, що ікра легко збирається, і акваріуміст точно знає кількість зібраних ікринок. Недолік у тому, що іноді ікринки пошкоджуються під час збору. Все, що необхідно для збору ікри — пропустити субстрат через сітку, достатньо велику для проходження частинок субстрату і достатньо дрібну для затримання ікринок. Також важливим, особливо у випадку кремнієвого піску, є обставина, що малий доступ китаю до ікри, що лежить під поверхнею субстрату, гальмує будь-який помітний розвиток. Тому після збору ікри виявляється, що більшість ікринок знаходяться на одній стадії розвитку.
Незважаючи на переваги інших субстратів, для групи “Б” рекомендується торф. Ця група коропозубих не виявляє тієї здатності до заривання ікри, як справжні однорічні види. Отже, певний відсоток ікри залишається на поверхні, доступний для спор грибка, розкладного корму та бруду. Торф є набагато більш легко проникним субстратом. Інший, не менш важливий фактор — те, що чимало видів групи “Б” відкладають чутливу до світла ікру. Звісно, темний субстрат на зразок торфу буде більш підходящим для такої ікри. Далі, більшість видів групи “Б” віддають перевагу кислій воді. Використання торфу задовольняє цю умову. Багато видів групи “Б” мечуть ікру на донні мочалки. Якщо обрано цей метод, рекомендується, щоб ікра була знята з мочалки і покладена у вологий торф для інкубації. Цей метод працює чудово з такими видами як Fp. monroviae, Fp. sjoestedti та Fp. filamentosus.
Ікру багатьох видів можна помістити у вологий торф і поводитися з нею як з ікрою кіллі, що нерестяться в ґрунт. Багато аплохейлових, що нерестяться на рослини, здатні нереститися також і на торф. Далі ікра також розвивається подібно до того, що описано нижче. Терміни розвитку, само собою, значно коротші — 3, максимум 4 тижні. Для розведення аплохейлових, що нерестяться на дно, найкраще використовувати крихти вивареного і добре промитого торфу. Торф повинен бути волокнистим або грудкуватим, не містити частинок ґрунту. Висота шару торфу на дні близько 1-2 см. Не можна використовувати й торф, який застосовують квітникарі, оскільки він містить мінеральні добрива. Деякі любителі використовують дрібний кварцовий пісок темного кольору. Для нересту аплохейлових зазвичай використовують не пару риб, а 1 самця і 2 самок. Яскраві самці поводяться дуже активно, тому присутність двох самок поперемінно звільняє їх від настійливих доглядання.
Якщо передбачається посадити риб на короткочасний нерест, то плідників слід розсадити на тиждень в різні акваріуми і добре підгодувати різноманітними кормами. Незабаром після того, як риби зустрінуться в нерестовику, настає нерест. Через день плідників прибирають з нерестовика і замінюють наступним тріо. Нерідко замінюють лише самців, а самок залишають до кінця нерестового періоду. Цей метод має свої переваги у відсутності годування в нерестовому акваріумі, зменшуючи ймовірність ураження грибком від розкладного корму та детриту (особливо важливо для Fp. occidentalis та Fp. toddi). Самка, якій вельми незручно з ікрою, буває сприйнятлива до доглядання самця, при цьому зменшується ймовірність серйозних зіткнень.
Торф на дні треба замінювати кожні 8-14 днів. При цьому торф з ікрою віджимають у сачку і поміщають між двома товстими шарами газет. Через кілька годин газети вбирають із торфу зайву вологу. Потім торф перекладається в невеликий пластиковий пакет або банки із зазначенням виду риби, дати заповнення та передбачуваної дати викльову. Складно описати необхідну вологість торфу, але в пакеті з ікрою не повинна накопичуватися вода. Торф у пакеті повинен зберігати вологість, але не можна допускати появи цвілі. Тому пакети час від часу відкривають і торф перемішують. В решту часу їх зберігають у неосвітленому місці за кімнатної температури.
Якщо ваші кіллі віднерестилися в пісок, то через відповідне решето пісок обережно відсіюють. Збовтування субстрату, який швидко осідає, в той час як ікринки ще деякий час вільно плавають у воді. Їх виловлюють сачком із дрібними отворами. Зберігання може відбуватися за температур від 22 до 25°C, хоча деякі розвідники нотобранхіусів вважають за краще витримувати ікру за температур до 28°C. Занадто висока температура (вище 28°C) можливо чинитиме згубну дію на ікру і мальків, що виклюнулися.
Ікринки поміщають у пакет з невеликою кількістю зволоженого торфу. Найкраще перед поміщенням у торф покласти ікру в лоток з водою, що містить протигрибковий препарат. Непогано також залишити ікру на кілька днів у воді для проходження періоду водної інкубації. Після цього короткого періоду закип’ятіть і кілька разів процідіть жменю торфу. Охолоджений торф поміщається в ганчірочку і віджимається для видалення зайвої води. Торф повинен залишатися вологим, але не настільки, щоб з нього легко було вичавити воду. Ікра дістається з лотка і поміщається в торф. Будьте уважні, рівномірно розподіляйте ікру за об’ємом торфу. Торф потім поміщається в пластиковий пакет і закривається на період інкубації. Для більшості видів нотобранхіусів цей період становить 60-75 діб.
Тривалість діапаузи в розвитку ікри істотно коливається навіть у одного виду кіллі. Акваріумісту важко керувати цим процесом, але загалом при вищій температурі зберігання ікру можна поміщати на викльовування раніше. Навпаки, висока вологість торфу викликає уповільнений розвиток порівняно з більш сухим субстратом. Провітрюючи ікру наприкінці терміну зберігання, рекомендується за допомогою лупи пошукати в торфі невеликі прозорі ікринки. Звичайно, зручніше буде переглядати ікру відсіяну з піску, яка зберігається в малій кількості торфу. У більшості видів ікринки з розвиненим ембріоном забарвлені в темно-коричневий або майже чорний колір. Поспішити з викльовуванням треба в тому випадку, якщо в ікринках помітні сформовані ембріони, що поблискують сріблястим оком.
Для викльовування мальків торф кладуть у невелику посудину і заливають прохолодною водою, імітуючи настання дощів. Якщо більшість видів потребують м’якої води для нересту, то заливати ікру можна водою середньої жорсткості. Викльовування мальків починається через 5-6 годин. Торф з ікрою заливають шаром води не вище 5-6 см, адже малькам важко буде піднятися до поверхні за першим ковтком повітря. Температура води 15-18°С. Мальки деяких видів взагалі не в змозі подолати поверхневий натяг води і скористатися атмосферним повітрям. Їхній плавальний міхур заповнюється через кровоносну систему, проте і вони спливають до поверхні, де насиченість води киснем вище.
Далі мальків виловлюють ложкою з акваріума з торфом і переводять в інший акваріум з тією ж водою, що й у першому акваріумі. В іншому випадку кормові організми, якими ви почнете годувати молодь, ховатимуться між частинками торфу. Якщо під час першого поливу мальки не з’явилися, воду виливають, торф знову віджимають від води і поміщають на зберігання. Через 2-4 тижні роблять наступну спробу. Можливо, торф доведеться заливати і втретє, і вчетверте, адже ікра розвивається нерівномірно. У природи такий порційний нерест рятує популяцію від зникнення після випадкового дощу. Але загалом цей процес не може тривати до нескінченності, оскільки ембріон залишається живим всередині ікряної оболонки не більше місяця.
Якщо сформовані мальки не викльовуються, треба знизити вміст кисню у воді, тобто відтворити умови, що настають при затопленні сухого ложа водойми. Найпростіше це зробити, насипавши на поверхню води трохи сухого корму, який викличе масове розмноження мікроорганізмів, помітне як помутніння води, та поглинання кисню. Мальків, що проклюнулися в такому акваріумі, треба відразу ж перевести в чисту воду. Можна вчинити інакше і, навпаки, підвищити вміст кисню в ембріонах, і тут уже недостатньо насичення води киснем. Струшування ікринок також призводить до підвищення потреби ембріона в кисні. З цим пов’язаний один забавний спосіб стимуляції викльовування: ікру заливають водою в маленькому флакончику, який кладуть у кишеню і носять із собою. Повернувшись додому, вам залишається перелити мальків у їхній перший акваріум. Ці прийоми, що сприяють викльовуванню мальків, поширюються і на види, які нерестяться на рослини.
Тривалий розвиток ікри не завжди до душі акваріумістам, яким не терпиться розводити риб частіше і в великих кількостях. Існує чимало прийомів, що дозволяють стимулювати викльовування мальків. Один із нешкідливих способів полягає в тому, що ікру заливають на 24-36 годин талою водою з температурою 18-20°С. Талу воду отримують, заморожуючи в морозилці звичайну воду, яку розтоплюють безпосередньо перед застосуванням. Після обробки талою водою перевіряють, щоб ікринки не прилипли одна до одної, і продовжують інкубацію. Після цієї процедури розвиток ембріонів відбувається швидше. Слід пам’ятати, що мальки, виведені занадто рано, зазвичай дуже слабкі, і не зловживати цими методами.
У перші дні малькам дають інфузорію, а потім наупліїв артемії та циклопа. Залежно від величини виду зміна раціону відбувається днів через 5-10. Дрібних епіплатисів і діаптеронів годують інфузорією набагато довше, і другим кормом для них зазвичай є коловертки. Навпаки, великі мальки пахіпанхаксів практично відразу готові харчуватися артемією. Годувати молодь треба рясно, наповнюючи виросний акваріум найдрібнішим кормом так, щоб мальки буквально плавали серед корму. І при цьому стежити за якістю води! Через короткий час мальки повинні бути пересаджені у більш об’ємний виросний акваріум. Через два-три тижні вони вже їдять дорослу дафнію чи артемію, навіть свіжонарізаний трубочник. Через 6 – 12 тижнів, за дуже рідкісними винятками, мальки стають дорослими… самки наповнюються ікрою, самці б’ються… і цикл природи починається заново.
Способи нересту коропозубих. Підгрупа “Пірнальники”. Ті, що розвішують ікринки.
Розмноження ікромечних коропозубих. Розвиток ікри, Способи нересту. 
