Акваріум з африканськими цихлідами з групи Утака.
Часом дуже складно підшукати підходящу компанію для малавійців, але є досить велика група цихлід із цього ж озера, представники якої цілком можуть ужитися практично з будь-якими іншими цихлідами озера Малаві. Це група Утака і близькі види. Утака — позасистемний термін і використовується тільки з метою узагальнення принципово схожих за екологією риб. Утака — це група зграйних малавійських цихлід відкритої води, що живляться зоопланктоном. Основною відмінною особливістю цих риб є екологія живлення, що відображено в будові ротового апарату і органів зору.
Великі очі дозволяють рибам бачити окремих ракоподібків, які пропливають поруч у товщі води, а щелепи цих риб під час годування витягуються в трубку, якою вони як пилососом затягують планктон. Варто зазначити, що у багатьох риб Малаві існує подібна будова рота (добре видно, коли риба позіхає), але в утаки вона найбільш яскраво виражена. Мешкання переважно у відкритих водах відбилося і на формі тіла цих цихлід: лінія живота більшою мірою, ніж у інших малавійців, повторює лінію спини. На відміну від більшості інших цихлід озера, зона мешкання багатьох представників утаки знаходиться на великій віддальності від дна. Деякі живуть над піщаним дном, але більшість мешкає в районі скелястих зон.
Більшість із них при нормальному повноцінному харчуванні зовсім не чіпають підводну флору, за винятком хіба що м’яколистих довгостеблових, що цілком дозволяє утримувати цих цихлід як у змішаному акваріумі, так і в ємності з живими рослинами, що суттєво підвищує їхню високу популярність. Акваріум можна задекорувати живими рослинами (німфеї, ехінодоруси, криптокорини, анубіаси) або ж у природному стилі з використанням каменів і, фрагментарно, корчів. Останні повинні бути не тільки відповідним чином підготовлені, але й після обробки витримані в окремій ємності не менше 10 днів. Тільки в тому випадку, якщо вода не забарвиться в коричневий колір, корч поміщають в акваріум.
В акваріумі краще тримати одразу кілька видів, але характер цих риб не дозволяє помістити більше одного домінуючого самця в одному й тому ж резервуарі, якщо не дозволяє об’єм. Молодих самців можна тримати у зграї, але щойно вони почнуть забарвлюватися, вони тут же візьмуть на себе всю агресію домінуючого самця. У збалансованій акваріумній спільноті зазвичай не буває жертв, тут достатньо однієї самки на самця.
Якщо тримати якийсь один вид утаки (разом із мбуною або аулонокарами), знадобиться більше самок, щоб розподілити агресію самця. Утаку можна тримати з аулонокарами та з невеликою і спокійною мбуною, наприклад з Labidochromis. Більша і жвавіша мбуна, так само як і великі хижаки, не найкращий вибір сусідів для утаки. Але навіть утримання зі спокійною мбуною може викликати стрес у утаки, якщо чисельність останньої буде нижчою. Тому в загальному акваріумі кількість мбуни не повинна перевищувати 50%.
Самці малавійської Утаки крупніші та яскравіші за самок. Причому якщо у їхніх родичів із групи Мбуна співвідношення насиченості забарвлення самця і самки досить незначне (часто складно визначити, яка з риб колоритніша), то для мешканців піщаних мілин характерна чітка, що кидається в очі різниця. Самці з віком перетворюються, демонструють справжнісіньке павине великолепія кольорів. Риби, які не мають типового забарвлення самців, не обов’язково є самками. Самці багатьох різновидів приймають забарвлення самок, якщо вони пригнічені домінантним, сильнішим самцем. Якщо ви збираєтеся утримувати кілька видів цієї групи, не бажано вибирати маленький акваріум.
Незважаючи на те, що деякі види в природі знаходяться в скелястому середовищі існування, каміння в акваріумі має головним чином декоративну функцію, якщо тільки разом з утакою ви не утримуєте представників групи мбуна. З пропонованих кормів риби із задоволенням поглинають мотиля, коретру, співрозмірний зоопланктон, а також високоякісні морожені та сухі аналоги й суміші. Живляться цихліди з азартом і жадібністю і, маючи відмінний апетит, можуть переїсти, але частіше навіть барабаноподібна збитість риб’ячого черевця проходить без обтяжливих наслідків. Важливо, щоб корми були свіжі та добротні.
Дорослі самці на час нересту риють у ґрунті ямку, величина якої залежить від розміру особини, або задовольняються заздалегідь покладеними на ґрунт плоскими кам’яними плитами. У спеціальному нерестовому акваріумі на одного самця має припадати мінімум чотири самки. У загальному акваріумі, де утримується кілька видів, достатньо однієї самки. Але слід простежити, щоб агресія самця не була спрямована тільки на цю єдину самку. Якщо таке відбувається, то кількість жіночих особин потрібно збільшити.
Самка забирає ікринки в рот і далі здійснює турботу про потомство. У цей час вона нічого не їсть. Інкубуючу самку можна відсадити в окремий акваріум. Приблизно через три тижні самка випускає мальків, але перший час вона продовжує про них піклуватися, при небезпеці знову забираючи їх у рот. Перш ніж повернути самку в загальний акваріум, потрібно дати їй відновити сили протягом одного або двох тижнів.
Аулонокари — група цихлід озера Малаві, ймовірно, з найпомірнішим характером. У цю групу також входять і споріднені види з роду Lethrinops. Аулонокари шукають собі пропитання в піску, тому завжди знаходяться недалеко від піщаного дна. Практично у всіх областях піщаної зони озера на глибинах від 5 до 40 метрів можна зустріти хоча б один вид із цього роду. Як для самців, так і для самок характерно «парити», тобто залишатися практично без руху в кількох міліметрах над піском.
Завдяки збільшеним і дуже чутливим сенсорним порам на нижній частині голови вони в змозі виявити найменші рухи безхребетних під піском. Щойно аулонокара відчує якийсь рух, одразу блискавично кидається «носом» у пісок, і здобич опиняється в неї у роті. Представники родів Lethrinops і Tramitichromis також харчуються личинками комах і ракоподібними, але добувають їх, просіваючи пісок через зябра, відокремлюючи щось їстівне і потім проглатуючи. Самки цих характерних мешканців пісків мають сріблясте забарвлення, що дає їм прекрасний камуфляж для життя в цих місцях.
Більшість різновидів роду Lethrinops і, дещо меншою мірою, роду Tramitichromis розмножуються виключно у певний час року, для кожного виду існує свій період. Це дозволяє існувати пліч-о-пліч різним видам, що мають одну харчову базу і дуже близьку біологію. Самці аулонокар, як правило, слабо територіальні і в пошуках їжі можуть з легкістю залишати свої «земельні ділянки». Самці більшості аулонокар кам’янистих районів вибирають печерку, деякі різновиди можуть замість цього захищати маленьку ямку в піску поруч або між каменями. В озері аулонокари можуть зустрічатися у великих групах, але агресія до інших цихлід ніколи не спостерігалася.
Навіть попри те, що самці аулонокар дуже спокійно ставляться до інших цихлід, рекомендується в одному акваріумі утримувати лише по одному самцю кожного виду. Переслідуючи один одного, вони можуть отримати пошкодження, втративши тим самим усе своє великолепія. Територіальні самці можуть бути вельми задирливими стосовно самців свого виду, але водночас повністю ігнорувати самців інших видів. Особливої необхідності тримати більше однієї самки на одного самця немає, але деяка чисельна перевага поголів’я самок не завадить, особливо коли в акваріумі міститься всього кілька риб.
Одним із найважливіших факторів успішного утримання цихлід Lethrinops є наявність в акваріумі піску відповідної фракції (1-2 мм) і, звісно, площа дна та шар ґрунту повинні дозволяти рибам будувати нерестові майданчики. Коли кілька «цихлід-будівельників» утримуються разом, кожна риба повинна знайти місце для будівництва нерестової лунки або принаймні мати можливість захистити свою територію. Типовий акваріум для цих цихлід повинен мати кілька окремих каменів для розмежування території, можливо кілька рослин та піщане дно.
Домогтися потомства від аулонокар не складе особливих труднощів. У збалансованій акваріумній спільноті нерести проходять регулярно. За умови, що риби перебувають у хорошому стані. Про наближення нересту можна судити зі збільшеної територіальної активності самців і підвищення яскравості їх забарвлення. Якщо сусіди по акваріуму заважають самцю проявити себе повною мірою, то їх краще тимчасово відсадити. Нерести у всіх самок відбуваються протягом кількох днів, перший час їх можна тримати разом із самцем, але потім для збереження потомства краще розсадити. Кілька інкубуючих самок можна тримати разом, хоча для найкращого результату все-таки потрібно надати кожній окрему ємність.
Утримання та догляд за апістограмами.
Дизайн акваріума для африканських цихлід. Акваріум із цихлідами озера Вікторія. 
