Агресивність цихлід.
Ми любимо своїх вихованців за їхній завзятий характер, проте саме ця риса американських цихлід, яких об’єднують під поняттям цихлазома, є однією з істотних труднощів під час їх утримання. Цихліди Східної Африки мають репутацію риб яскравих, плідних, але з характером. Ця сукупність якостей робить їх вельми придатними для початківців акваріумістів і розвідників.
Але, незважаючи на те, що східноафриканські цихліди є, безумовно, одними з найяскравіших акваріумних вихованців, вони ж, на жаль, мають репутацію одних із найбезжальніших “терористів” у всьому сімействі Cichlidae. Важливою частиною догляду за цихлідами є розуміння необхідності контролю та обмеження їхньої агресивної поведінки. Хоча це і неможливо, щоб зупинити агресію повністю, але існують певні методи, щоб вплинути на їхню поведінку.
Багато видів цихлід відомі своєю крайньою агресією. Актуальність оцінки рівня агресивності цихлід визначається умовами їх утримання в акваріумі і, відповідно, відмінними від природних умов проживання. Прояв агресії тією чи іншою мірою властивий практично всім цихлідам, але це не повинно розглядатися як нездоланна перешкода до їх спільного утримання в акваріумі. Всі цихлові так чи інакше є територіальними навіть у природних умовах, не кажучи вже про акваріумні – менший об’єм часом доводить їхню агресивність до межі, і в спільноті починається справжнісінька війна. Тож ця риса цихлід значно ускладнює їхнє утримання, проте багатьом акваріумістам все-таки вдається якщо не звести агресію нанівець, то домогтися більш-менш прийнятних умов “холодного миру”.
Однак не варто забувати, що ці риби демонструють всю свою велич саме тоді, коли “сперечаються одне з одним”, тому не варто ставити перед собою мету повністю звести нанівець їхню природну територіальність, але необхідно обмежити її до безпечних для інших риб меж. Агресивність цихлід визначається не тільки їхньою природною до того схильністю і не стільки нею, скільки залежить від самого акваріуміста, його знань, вміння побудувати акваріум, підібрати правильний склад риб і за необхідності зробити в ньому відповідні зміни.
Справді, якщо перевагу віддано великим цихлідам амазонського регіону, то підібрати співтовариство, представники якого легко б уживалися не тільки один з одним, а й з рибами інших сімейств, вельми проблематично. Агресивність, на жаль, притаманна всім малавійським цихлідам. Майже всі види є територіальними та нетерпимими щодо конкурентів. В обмеженому просторі акваріума, якщо його мешканцями є риби таких видів, як, наприклад, Melanochromis, деякі Pseudotropheus, Nimbochromis, Protomelas та ін., не рекомендується залишати самців, окрім домінантного. У деяких цихлід (Melanochromis auratus, Melanochromis chipokae) навіть самки виявляють агресивність. Іноді (у випадку з Aulonocara) агресія самця спрямована на риб, забарвлення яких схоже на його власне.
Не слід плутати розмір особин, яких ви купуєте, з розміром дорослих риб. Більшість цихлід, що продаються в магазинах, виглядають приблизно однакового розміру, але, коли вони подорослішають, відмінності стають очевидними. Деякі рибки, куплені малюками, з несподіваною швидкістю виростають у таких собі божевільних тиранів, із насолодою цькуючи акваріумне населення нескінченними нападами. Слід купувати мальків, вирощуючи їх до максимального розміру. Молоді особини легше акліматизуються до нових умов. Також не варто забувати, що багато дорослих тварин є “дикунами”, привезеними з місць проживання або розведення, яких значно важче утримувати в неволі. Утримання цихлід схожих габаритів дасть змогу знизити агресивність і притупити хижий інстинкт. Краще поєднувати риб, подібних за темпераментом і звичками, за розмірами у дорослому стані, саджаючи їх разом ще на мальковій стадії.
Рівень населеності акваріума. Агресивність цихлазом значною мірою залежить від розміру акваріума, в якому утримуються риби. Примітно, що більшість розповідей про “цихлазом-вбивць” належить саме власникам маленьких акваріумів (менше 150 л). Чим більший акваріум, тим спокійніше поводяться в ньому риби (від 500 літрів). Таким чином, визначаючись з об’ємом, потрібно керуватися не тільки фізіологічними потребами цихлід, а й їхніми поведінковими особливостями. Слід також враховувати, що в міру росту риб їхні територіальні претензії мають тенденцію зростати. Оскільки кожна особина демонструє в чомусь унікальну поведінку, не всі цихліди займають один і той самий “поверх”.
Наприклад, є риби, які в природі населяють скелясті береги озера Танганьїка, наприклад, Neolamprologus. У цьому ж озері є й пелагічні види, наприклад, Cyprichromis, які займають верхню частину акваріума. А є й такі, що живуть у відкритих місцях, як Xenotilapia. Їхні інтереси не перетинаються, тобто зовсім не кожна риба боротиметься в акваріумі за одну й ту саму печерку, що дасть вам змогу контролювати рівень їхньої агресивності. Якщо вашою метою є створення спільноти цихлід, то акваріум має бути влаштований таким чином, щоб у ньому були обжиті всі поверхи. Наприклад, в одному кутку можна влаштувати подобу печер, складених із каменів (симуляція берегової лінії), а в іншому кутку – насипати пісок (симуляція донного ландшафту). Таке планування дозволить утримувати представників двох-трьох видів, значно знизивши ризики територіальних суперечок, адже навіть отримані в неволі особини залишаються територіальними.
По-друге, потрібно розрізняти внутрішньовидову та міжвидову агресію, а також конфлікти, що виникають усередині пари виробників, так само як і прояви хижості та територіальності. Види агресії, властиві одним видам, можуть бути абсолютно не характерні для інших. Як показовий приклад, тут можна назвати северума (Heros severus), відомого сильною внутрішньовидовою нетерпимістю, але при цьому виключно покладистого щодо сусідів – представників інших видів, навіть у період нересту. У тваринному світі агресія спрямована передусім стосовно особин свого або близького виду, тому що тут набуває чинності закон боротьби за існування/розмноження. Все це повною мірою поширюється і на цихлід.
Як же риби відрізняють “своїх від чужих”? Мабуть, тут індикатором і слугує колір або наявність і розташування смуг/плям. Однаково забарвлені особини, найімовірніше, і стануть об’єктом агресії. Наприклад, якщо у вас є вертикально смугасті цихліди, то краще не мати інших вертикально смугастих цихлід, навіть якщо вони різного кольору та виду.
По-третє, агресивність залежить від низки факторів, що випливають як із природних особливостей того чи іншого виду, так і специфіки їхнього утримання в акваріумі. Вважається, що риби, які виросли разом, виявляють одна до одної меншу нетерпимість, ніж об’єднані в зрілому вікті. Однак стосовно американських цихлід цей принцип працює набагато гірше, ніж у африканців, і спільне вирощування не гарантує мирного життя надалі, коли риби підростуть і заб’ються на пари. Притаманна малавійцям, скаляріям, дискусам і уару жорстка ієрархія “тюремного” типу цихлазомам також не властива.
У видовому акваріумі з цихлазомами інша організація. Тут швидше доречна аналогія з великою комунальною квартирою, де кожна пара чи окрема особина вважає себе гідною кращого положення, але до певного часу змушена миритися з тим, що має. Але варто відсадити з акваріума одну з риб або підсадити новачка, як може початися запеλтий переділ позицій. Причому, на відміну від малавійців, усі кидаються не на новачка, а кожен на свого найближчого конкурента, відстоюючи місце в новій ієрархії. Але найбільш проблемними для спільного утримання є риби, які попередньо тривалий час просиділи поодинці. До таких навіть пару підібрати буває важко. Деякі самці стають просто патологічно агресивними.
Ще більш вибухонебезпечним є прагнення однієї з пар обзавестися потомством. При цьому майбутні батьки отримують ніби додатковий “бонус” сили, що дозволяє їм вчиняти такі вчинки, на які в нормальному житті вони б ніколи не наважилися. Відповідно їхня войовничість сильно зростає. Деякі види, наприклад чорносмугові цихлазоми (Archocentrus nigrofasciatus), обмежуються тим, що відвойовують собі куток, а потім конвоюють мальків по акваріуму, населеному іншими рибами, роздаючи затрещини ліворуч і праворуч.
Інші види прагнуть заволодіти одразу всім акваріумом і навпаки загнатати в куток сусідів, жорстоко б’ючи їх, щойно ті поворухнуться (діамантові цихлазоми), або просто позбутися сусідів (восьмисмугові цихлазоми). Видалення пар, що готуються до нересту, дасть можливість вирішити цю проблему, оскільки такі риби займають до 80% об’єму акваріума, тоді як решта змушена тіснитися в решті 20-ти.
Важливим фактором є наявність укриттів. Завжди рекомендується мати в акваріумі гроти, каміння, корчі, різні керамічні вироби. Чим більше об’єктів Ви облаштовуєте в акваріумі, навіть якщо вони не йдуть повністю від дна до верхньої частини, тим легше рибам розділити весь простір. Дуже важливим є наявність корчів. Це мають бути не просто палиці чи шматки дерева, а гарні химерні корчі, і бажано від дна до самої поверхні. Вони повинні переплітатися між собою, утворюючи достатні для розміру риб отвори, між якими рибки зможуть вільно маневрувати. Один куток, завалений корчами, – це не вихід. Їх займе найсильніша пара, решта залишаться без укриттів. Чим рідше жертва потрапляє на очі своєму кривднику, тим менша небезпека зазнати нападу. Однак при цьому нерідко випускається з уваги ще один важливий момент.
Облаштування акваріума повинно передбачати не лише зручність хованки, а й плавання – свободу втечі. Тут мають бути і “забаррикадовані”, і відкриті ділянки, а декорації не повинні мати гострих країв, щоб риби, ганяючись одна за одною, випадково не поранилися. Проте ні хованка, ні втеча самі по собі не здатні врятувати від енергійного переслідувача. Якщо він всерйоз має намір розправитися зі своїм конкурентом, то зрештою так і станеться. Зазвичай цьому передують утиски, обкушування боків і плавників. Тим самим агресор ніби попереджає свого господаря про свій намір позбутися сусіда. І лише через деякий час настає смертоносна атака. Наявність укриттів може суттєво продовжити цей термін, але не зробити його нескінченним. Тому не слід пускати справу на самоплив. Якщо ви бачите, що рибу сильно б’ють, її краще відсадити.
І, нарешті, вік. Вважається, що найбільш “травмонебезпечним” є перший дорослий рік. Зрілі особини стають більш “розсудливими” і лінивими. Але це стосується радше центральноамериканських видів. Северуми з віком розумнішими не стають, а от характер у них має тенденцію псуватися.
Домінування в зграї цихлід. Фактор домінування. 
